Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка
з національною ідеєю, а отже, й думка про ідентичність усіх європейських народів була перервана. Таким чином, упевненість у пануванні Старого Світу досягла вершини наприкінці XIX ст. – у добу імперіалізму, коли Європа передала іншим країнам можливість поширювати свою релігію, інститути й звичаї і в такий спосіб завершила процес економічної ієрархізації світу. Саме відтоді почнуть з’являтися перші ознаки кризи, до якої долучилося посилення Сполучених Штатів Америки, а пізніше і Японії.
Ця криза перетвориться на Першу світову війну й суттєво змінить лад на всій планеті.
Див. також:
Дослідження та відкриття, с. 52;
Європейці на Сході, с. 64;
«Міжнародна республіка грошей», с. 240;
Повідомлення та газети, с. 269
Зародження політики
Коррадо Віванті
На початку Чинквеченто виникають нові можливості для міжнародних економічних та політичних відносин, розширяються світові кордони, люди з повагою ставляться до раніше невідомих людських і фінансових ресурсів. Головними героями у цьому спектаклі світової політики могли стати лише такі потужні держави, як Франція та Іспанія, що сперечалися за можливість підпорядкувати собі Італію. Саме в цьому столітті набуває своєї форми термін «держава».
Франція та Іспанія
Столітня війна (1337–1453) проти Англії закінчилася перемогою французів, що значно посилило династію Валуа і дало змогу Франції швидко повернути свій авторитет у Європі. Більше того, після смерті Карла Сміливого у битві у 1477 р. було не тільки покладено край загрозам на східному кордоні країни, а й приєднано низку територій, які раніше належали Бургундії. Дещо згодом (1481 р.), після падіння Анжуйської династії, під владу французької корони потрапили Прованс й Анжу і були узгоджені династичні шлюби з правителями Британії. У ті самі роки королівство Кастилія і королівство Арагон об’єдналися після шлюбу їхніх суверенів – Ізабелли Кастильської та Фердинанда Арагонського, котрі у 1492 р. завоювали королівство Гранада як останній осередок правління арабів на Піренейському півострові, а пізніше й Наварру. Згодом католицькі королі почнуть поширювати свій вплив і на території в Новому Світі. У першій половині XVI ст. ці дві монархії ворогували: головний приз у цій грі становило домінування над Італією, і слабші країни були шоковані цим тривалим конфліктом, який поклав край свободі Італії.
Зародження ідеї
Процес приєднання нових територій та концентрація влади, а також не так тривалі війни, як дедалі більші витрати на утримання армії – на той час уже з вогнепальною зброєю та артилерією – вимагають організованого управління та отримання податків до єдиного бюджету: це сприяє розвитку державних справ (res pubblico), які саме в цьому столітті набувають форми і поняття держави. Історик Альберто Тененті (1924–2002) написав: «Сучасне поняття держави з’являється в італійській мові приблизно в 1550 р. і тріумфує