але високий і м’язистий. Спортсмен чи щось таке. Пацан був голий, якщо не рахувати сірувато-чорних спортивних плавок, що обтягували стегна.
Текіто труснув головою. Примара не зникала. Певна річ, Текіто тільки-но по самі вуха обдовбався марихуаною. Та все ж хлоп був не настільки вмазаний, щоб не розкумекати, що мчить на дитину. І він би загальмував чи хоча б спробував об’їхати, якби не кричуща незв’язність та химерність побаченого.
«Білошкірий хлопчак у самих трусах посеред пустелі за сотню кілометрів від житла, – міркував Текіто, – це маячня. Єресь якась. Такого, на хрін, не буває!» Ще більше збивала з пантелику поведінка малого. Будь-яка реальна істота, на яку пре багатотонна вантажівка, намагатиметься щонайскоріше забратися зі шляху. Аж ніяк не стовбичитиме на місці. Саме через це Текіто Рейес скороспішно припустив, що перед ним галюцинація – хворобливий образ у його мозку, спричинений курінням чортового зілля. Оскільки таке трапилося з Текіто вперше, він шугнувся, ледь не напудив у штани, після чого різко, по-дівчачому заверещав:
– А-а-а-а-а! – і натиснув на педаль газу…
Потужний удар витверезив його. Кермо вилетіло з рук; двигун харкнув, подавившись. Машина рвонула праворуч – у незайману пустелю.
Зрештою вантажівка спинилась, задерши носа на пагорбку. На узбіччя, шурхочучи, посипались камінці. Відтак стало тихо. Після оглушливої музики та ревіння мотора тиша паралізувала Текіто. Якби йому не було так страшно, він би подумав, що вже дав дуба.
Кілька секунд Текіто очманіло роздивлявся павутину тріщин у лівому нижньому куті лобового скла. Потім тремтячими руками запустив двигун і ввімкнув фари. Нічна пітьма впевнено наступала зі сходу, і Текіто чомусь страшенно не хотілося залишатися сам на сам із тим, що він збив, у суцільній темряві. Дирчання мало заспокоювало, зате фара запрацювала. Щоправда, лише одна – права.
Чилієць вивалився з кабіни і на ватяних ногах вибрався на шосе. Ліворуч, неподалік від місця зіткнення, посеред уламків скла, шматків металу з решітки радіатора та бурих плям крові лежав білобрисий хлопчик. Текіто, схлипуючи, підійшов до нього.
– Білий! – опустився навколішки водій. – Срати мені й плакати, я грохнув білого чувака!
Притримуючи голову хлопчика однією рукою, чилієць сторопіло дивився на заляпану кров’ю шкіру, скуйовджене русяве волосся і нерухомо вирячені очі, що мертво впиналися в байдуже небо. З численних ран на накачаних грудях та животі малого сочилася кров.
Текіто несподівано усвідомив, що його знову посадять. І цього разу надовго.
– Він білий… – шепотів горе-шофер, погладжуючи пальцями світлі пасма. – Чорт забирай, білий! Такий білий, що аж… – Несподівана здогадка штрикнула його в самісіньке серце: – …турист! Хлоп нетутешній! – і тоді Текіто реально запанікував: – О боги, я вальнув туриста!!!
Замочити білошкірого мандрівника в регіоні, де тільки-тільки почав зароджуватися туризм… Та за таке його не просто посадять. Його