він, – заявив Джей-Ді.
– Точно?
– Так. Жодного сумніву. Я бачив його в пустелі по дорозі від Сан-Педро. Він тоді неадекватно поводився. Не дивно, що пацан втрапив під колеса.
– Він уже тоді був у самих трусах?
– Ага, – кивнув Річардсон.
– Чому ж ти не підібрав його? – Ді’Анно спідлоба зиркнув на товариша.
– Я хотів. Але, кажу ж, він був не при своєму розумі. Розумієш… хлопчак налякав мене… До чортиків налякав.
– Налякав? – вирячився Френк. – Як це, бляха, розуміти?
– Як хочеш, – відмахнувся Джей-Ді. – Я думав, що побачив примару чи демона якогось. Він копіював мене.
Френк Ді’Анно встромив руки в кишені халата. На думку не спадало нічого, що міг би накоїти десятирічний сопляк, щоб переполохати сорокап’ятирічного лікаря. Пацан лежав непритомний, і Ді’Анно (на щастя чи на лихо) не бачив його очей.
Тим часом до австралійця підійшов черговий лікар клініки. Підтягнутий, немолодий чилієць із запалими щоками й орлиним носом. Він приймав потерпілого.
– Ми його трохи обстежили, – доповів він. – Зробили рентген.
– І як? – поцікавився Френк.
– Перелом шести ребер і ключиці, зміщені шийні хребці, величезна тріщина в тазі, але хребет, на щастя, цілий. Малюк втратив багато крові, хоча внутрішніх кровотеч, здається, немає… Є підозра на сильний струс мозку: пацієнт кілька разів приходив до тями, говорити не міг, зовсім не міг, лише хрипів і… – в цей момент очі лікаря забігали, – …шкірився.
– Певно, від болю.
Худорлявий чилієць зам’явся.
– Не думаю… Як на мене, то… від злості…
– Це все?
– Наразі так.
– Хлоп ще легко відбувся, – зауважив Ді’Анно.
Джей-Ді Річардсон стояв, склавши руки на грудях, поруч з товаришем і не зводив очей з вікна, крізь яке можна бачити частину реанімації.
– Так. Шкет хоч і молодий, зате доладно скроєний. М’язи, як у дорослого атлета. Інший на його місці від такого удару просто розвалився б на шматки.
– Треба завершити обстеження. Побачимо, що з головою. Може, там кисіль, і наші смикання ні до чого, – пробубнів Френк і повернувся до чергового: – Кровотечу зупинили?
– Досить легко.
– Чудово. Сподіваюсь, томограф готовий?
– Так, містере Ді’Анно. Якраз сьогодні після обіду завершили налаштування.
– Заодно й перевіримо техніку. Аміґо, скажи сестричкам, нехай готують пацієнта і запускають обладнання.
Чилієць кивнув і пошурував в ординаторську.
За півхвилини операційне ліжко з непритомним хлопцем викотили з палати і повезли до кімнати з МРТ. Австралієць та новозеландець ще раз оглянули рельєфне тіло, поки ліжко котили повз них. Кілька невеликих синців, неглибокі рани та подряпини – і більше нічого. Після того, як малого обмили, він анітрохи не скидався на людину, яка потрапила під колеса вантажівки.
– Що ти про це думаєш? – тихо спитав Джей-Ді.
– Як не дивно, після зіткнення з «Mercedes’ом» хлоп’я виглядає краще за «Mercedes», – мляво посміхнувся Ді’Анно.
– Я не про те, – Річардсон не був налаштований на жарти. –