нього пильніше придивитися чи спробувати чогось більшого, аніж дружба? А з іншого боку – на фіг. Добрий друг – це надовго, а щось типу закоханості, то хто зна, чи взагалі воно відбудеться. Можна втратити друга і не отримати взамін коханого. Отож у стосунках з Сергієм все банально просто – класична дружба без реверансів.
Десь з п’ятого класу Сергій перестав називати дівчину Мальвою. Трохи здивував і разом з тим втішив її, бо нове ім’я, придумане ним, здавалося крутішим. Вона стала для нього – Квіткою. Красиво, прикинь! Та бог з ним, із Сергієм, тільки на фіга він набрехав тій фіфі Люсьці, що вона, Мальва, типу любов усього його життя? Капєц! Уже ліпшого придумати не зміг. Кирпата, мала, завжди коротка стрижка, веснянкувата трієчниця, до того ж з вічними синцями по всьому тілу, інколи навіть під очима, наслідок заняття вільною боротьбою. Та найдивніше інше – красуня Людка таки повірила…
Свій дурнуватий вчинок Сергій пояснював чимсь незрозумілим на кшталт того, що проти такої, як Мальва, у таких, як Люська, – шансів нема. Ага, точно! Хто крутіший – муха чи слон? І як би слон не силувався наздогнати муху – не наздожене, бо літати не вміє. А от мусі ліпше на слона не сідати, бо… І Мальві залишалося в цьому випадку вигрібати, впадло ж виправдовуватися перед гламуряками, та ще й Сергій просив не здавати його. От і грала вона тепер закохану вар’ятку, таким чином наживши собі ворога – Люську-гарнюську. А Люська і мститься, як уміє, тобто плеще своїм засмальцьованим язиком всяку бридоту про Мальву. Втикається безконечно.
Мальва саме порівнялася з брамою під’їзду, одного з небагатьох на Клепарівській, де ще не було кодового замка, і раптом…
Той хлопець ніби з-під землі вигулькнув перед дівчиною. Наче з повітря вичаклувався, звісно, такого не буває, як завжди, певно, замислилася, от і не помітила відразу. Штовхнув її боляче. Від несподіванки не втрималася на ногах. Гепнулася добряче, аж шапка з голови злетіла. Добре, що наплічник держала не на одному плечі – от він і послабив удар.
– Придурок, – вичавлює сердито з себе Мальва.
Не потовклася. «Зручно» падати вчать на тренуванні. А коли займаєшся вільною боротьбою не один рік, то тіло автоматично саме перегруповується при падінні. Якраз йшла на тренування на стадіон СКА, і ось тобі маєш.
– Що витріщився, довбане? Збив людину і тішиться, – рявкнула сердито.
Правда, хлопець наче і не тішився. Уважно подивилася на нього. Тьху ти, певне з дурки втік: босий, вбраний у полотняні штани, полотняна довга сорочка, типу тога, на голові – стрічка, також кольору, як усе решта. Класний прикид, як для березня місяця. Видос – картинка з народознавства. Сорочка навипуск, підперезана шнурком, за шнурок щось запнуте, розміром та обрисами нагадує величезний старий ключ. Але то не ключ – Мальва знає напевне. Таке у них висить в квартирі, тобто у батьків у спальні над ліжком. Тато дуже тим пишається, як історик, звісно. Запевняє, що його дримбі не одна сотня літ.
Стоїть, відхекується,