гроші? – здогадався хлопчик.
– Авжеж! Але не більше семи з половиною пенсів за раз, – твердо промовив директор, звівши догори вказівний палець.
Перед очима в нового учня школи Сент-Джордж вихором пронеслись і розчинилися в повітрі булочки з полуницею і тістечка з кремом. Він дуже втомився і хотів якнайшвидше потрапити до «своєї кімнати». Нехай навіть із ще якимось хлопчиком, але переодягнути сухі шкарпетки, що пахнуть рідною домівкою. Про щось більше Вінстон навіть не мріяв. Натомість його привели до класу, де сидів якийсь чоловік.
– Чи вивчали ви латину? – запитав він суворо.
– Ні, – зізнався малюк. – Це така давня мова?
– Погано, дуже погано. Покоління неуків! Ось, прошу, – вчитель простягнув йому заяложену книжку, притримуючи пальцем сторінку. – Вивчіть тут. Незабаром я повернуся і перевірю. Спробуйте лишень помилитися!
Чоловік швидко вийшов, залишивши хлопчика самого.
– Мensa – стіл, – прочитав Вінстон про себе. Знизавши плечима, він вирішив зробити це вголос. – Mensa – о, столе, mensam – стіл, mensae – столу, mensa – столом, від столу.
Вінстон прочитав ще раз – раптом він чогось не зрозумів. Втретє, вчетверте… Не вбачаючи у прочитаному тексті жодного сенсу, він вирішив зробити те, що у нього завжди виходило добре – завчити напам’ять. Але виявилося, що цей трюк проходить тільки з чимось цікавим, суть чого він розуміє!
– Mensa – о, столе, – бубонів Вінстон. – Господи… Якщо вся латина така, мені її ніколи не перемогти!
Повернувся вчитель.
– Як успіхи? – запитав він, розглядаючи свої жовті нігті.
– Мensa – стіл, mensa – о, столе, – бадьоро почав Вінстон.
Суворий учитель підвів на нього погляд. Від хвилювання хлопчик аж спітнів, щойно вивчені слова раптом випарувалися…
– Mensae – столом… Від столу… Столу .... – намагаючись визначити «правильну відповідь» за непроникним обличчям латиніста, белькотів він.
– Зрозуміло, – відчеканив учитель, стиснувши губи у нитку. – Ви хоч втямили, що це таке?
– Можливо, це якась молитва про стіл? Молитва того, хто не має столу і кому він дуже потрібен, – припустив Вінстон. – Адже в багатьох країнах моляться саме латиною!
– Цікава версія. Але хибна, – глузливо сказав учитель. – Може, ви маєте до мене питання?
– Так! – вигукнув Вінстон. – Чому «mensa» означає не тільки «стіл», але ще й «о, столе»?
– Це кличний відмінок у латині. Він використовується, коли ви звертаєтеся до столу, волаєте до нього, – учитель вловив вираз жаху на обличчі нового учня та зітхнув. – Не зрозуміли? Коли ви говорите зі столом.
– Але я не розмовляю зі столами! – вигукнув Вінстон.
– За грубіянство вас покарають. І повірте, дуже суворо, – затарабанивши пальцями по столу, промовив учитель. – Безнадійний випадок. Навіть гірше, ніж я очікував.
Він знову вийшов, залишивши спантеличеного хлопчика.
«Мensa, – думав Вінстон. – Ось що справді безнадійно. Нісенітниця якась».
Невдовзі з’явився ще один чоловік – літній. Вінстон умить визначив, що це не вчитель, а хтось