роменського або сокири варязької, – відповів Вуй грубезним голосом.
– Добре, помислимо, – підсумував розмову Мстислав, даючи зрозуміти, що кінцеве рішення він і так залишає за собою. – Хто це з тобою?
З-за спини Турика вийшли гості, дружно віддали князеві земний поклін.
– Чолом тобі, княже, б’є земля сіверська. Бояри ми з городів Чернігова та Переяслава.
– Від посадника чи як? – уточнив Мстислав.
Бояри випростали спини, перезирнулися.
– Від народу, – відповів найстарший.
Князь знизав плечима.
– Що ж, коли так, то ходіть до терема. Накажу челядникам, щоб давали снідання, заодно й розкажете, з чим вас земля сіверська послала. А ти, Турику, піди і гукни бояр та сотників до мене на трапезу, усі послухаємо.
Доки у князевих палатах позбиралися всі тмутараканські достойники, челядники накрили столи. Вони, застелені білими скатертинами, аж гнулися від тарелів із м’ясом та рибою, від жбанів із вином і медом. У хоромину один за одним зайшло десь зо тридцять мужів. Усі вони почали розсідатися за столи на грубі лавки. Розміщувалися за знатністю – чим більший достойник, тим ближче до князя. Сам Мстислав сидів на чільному місці під мальованою грецькою іконою. По праву його руку був боярин Мирослав – батько Калини та перший порадник Мстислава. Князь у всіх важливих справах покладався на нього – боярин мав неабиякий розум. Далі присів воєвода Вуй. Третім у ряді сидів боярин Середич – дядько Турика. По ліву руку князь розмістив сіверських послів. Крім русинів, боярами у Мстислава були й мужі із родів хозарських, аланських та багато інших – усіх і не згадаєш. Який город – таке й боярство. Сам же Мстислав був одружений з аланкою – навмисне це зробив, аби люд свій примирити.
Челядники всім поналивали меду чи вина, почалася трапеза. Мстислав не поспішав слухати прибулих – не хотів молодий князь показатися занадто нетерплячим, та й нагодувати спочатку гостей личило. Сам він також любив добре поїсти й випити меду.
Усі їли мовчки, лише чулося старанне сопіння, та час від часу хтось із бояр підіймав свою братину та пив до князя.
Беручи приклад із Мстислава, Турик заїдав на совість. Спочатку він не збирався йти на ту раду, йому й не личило, однак дорогою зустрів свого дядька.
– Як то не личить? Пройде небагато часу, і ти замісто мене на таких радах княжих сидіти будеш. Тож учися, поки молодий. Сядеш отам у кутку й слухай собі, що мудрі мужі речуть!
Малко надпив зі свого кубка, тоді відламав від печеної качки її задню частину й став відривати пальцями шматки м’яса та класти собі в рот. Він сидів за дальнім столом, далі від князя та ближче до дверей. Біля нього розсівся сотник Волос.
Наситившись, боярство притихло, знаючи, що князь зараз почне розмову з гістьми.
– Речіть, боярове, із чим вас посилає земля древня сіверська, чим мені чолом б’ють славні городи Чернігів та Переяслав.
Старший із приїжджих бояр, той самий вусань, прочистив горло, заговорив,