Дарина Гнатко

Восьма жертва


Скачать книгу

поглянула на ченця, чорні очі котрого продовжували пильно та наполегливо вдивлятися в її лице… Те, що їх пов’язувало, було надто темним, незрозумілим та грішним, аби могла вона в нім щось зрозуміти. Але вона не кохала цього чоловіка похмурого й тепер знала то напевне. Так, він викликав у ній пристрасть – глибоку тваринну пристрасть, над котрою вона була геть не владною, котра була набагато сильнішою від неї самої. Й чомусь зараз, після знайомства з паном Забродіним, сама згадка про все те гріховне, що пов’язувало їх із Якобом, викликала у Владислави напад нудоти, й вона дещо більш різко, ніж збиралася, кинула йому в лице:

      – Вас це не має обходити!

      Якоб потемнішав лицем.

      – Помиляєшся… Не забувай про угоду між нами.

      Владислава поморщила лице.

      – Я пам’ятаю про угоду, й не потрібно мені весь час нагадувати! Можете не хвилюватися – ви отримаєте своє.

      – Дуже сумнівно, коли ти й далі будеш так поводитися.

      – Що ви маєте…

      – Подивися на це вгодоване збіговисько панське. Гадаєш, що вони ще не помітили твоєї зацікавленості цим синьооким паном? І коли щось дійде до твого чоловіка…

      Владислава холодко всміхнулася.

      – Досить! Ви ж самі знаєте, що Смотрицький від мене вже нікуди не подінеться, й не потрібно більш цих розмов.

      Велично, з гідністю справжньої графині Владислава звелася на ноги й пішла геть від похмурого ченця, спиною відчуваючи на собі його важкий погляд. Наштовхнулася на тітку, котра обдарувала її засудливим спогляданням, і ледь не кинулася до свого дорогоцінного ченця. Металася Владислава душею невпокоєною по залі бальній, лиш удаючи, що слухається привітань гостей, і все косувалася на Забродіна, все очікувала, що запросить він її на танець знову, вешталася залою й гірке розчарування тримала при серці, розуміючи, що не бажає він навіть і дивитися на неї.

      Години за дві Власович улаштував сварку з дружиною.

      Геть упитий, він раптом істеричним голосом перекричав музик і, кинувши в лице почервонілій Анастасії котресь лайливе слово, рушив було до дверей, де перехоплений був декількома веселими панами, які почали вмовляти його залишитися.

      Але Власович був налаштований рішуче.

      – Коли я поганий такий для неї чоловік, то нехай надивиться собі кращого! А я піду шукати іншу! – вигукнув він голосно й пронизливо, коли музики раптом обірвали музику й залою запанувалася ледь не оглушлива тиша. Й він знову рушив до дверей, відштовхнувши від себе якогось пана з рудавим волоссям, і тишу порушували тільки тихі, судомливі плачі Анастасії Марківни.

      Владислава огидливо покривилася.

      Вона здогадувалася, чому гризлося подружжя Власовичів.

      Катажина, котра була тою ще пліткаркою, й у домі Смотрицьких почала плутатися з дівками з челяді, багато чого в них вивідуючи, і за день до весілля повідала Владиславі навіть цікаву чутку про сестру графа. Виявляється, що пан той Власович міцно тримав у руках своїх геть закохану в нього Анастасію