їм, але Владислава мала їх дещо розчарувати… Й ця недоброзичливість майбутньої родички… якою ж байдужою вона була для молодої нареченої, й вона з погордливим виглядом пройшлася повз Анастасію до дверей, а потім також погордливо, високо піднявши округле підборіддя, крокувала повільно та велично під руку з графом до святково вбраної коляски, котра мала відвезти їх до Миколаївської церкви біля гори Пивихи, де мала вона повінчатися зі Смотрицьким і виповнити нарешті свою мрію.
Бачила, як дивилися на неї пани та панії з чисельного зібрання, запрошеного на весілля, бачила й сторожкі, острашливі погляди кріпаків, що зібралися дорогою, котра велася від дворища графського до церкви Миколаївської. Й коли на панів вона ще кидала гордовиті погляди, зовсім як сестра її колись, узрівши бідну молодшу родичку, то на кріпаків тих й уваги щонайменшої не звернула, навіть не кинула жодного позирку, бо ким же були вони для неї – майже графині.
Вінчання за православним обрядом видалося Владиславі нецікавим та незрозумілим, і незатишно почувалася вона в стінах старої церкви, котра була їй чужою за вірою й викликала лиш страх та тремтіння у тілі, й зітхнула вона полегшено, коли нарешті вийшли з церкви, білі стіни якої ледь не тулилися до гори Пивихи, й перед очима постався сонячний та гожий день над українським селом, і було видко вдалині стрічку сіру Дніпра. Гарно так було навкруги, але графиню молоду не так краєвиди зрадували, як знання п’янке того, що є вона тепер графинею Смотрицькою, господинею усіх цих красот, і заробиться вона тут панею, не гіршою від сестри своєї, на зазадрощі усім цим панам-сусідам, котрі роздивлялися її, мов ту рідкісну тваринку, а панії ще й оцінююче вирячалися, певне що гадаючи та виважуючи, чи ж справді вона таки варта того, що заради неї граф Смотрицький відмовився від своєї давньої й непорушної обітниці ніколи не одружуватися.
По вінчанні граф улаштував розкішний прийом.
За задумом самої Владислави, святкуваня мало розтягнутися на три дні, й у перший день, відразу ж по поверненню з церкви, на наречених та гостей-панів чекали в садку біля озера щедро прикрашені наїдками та питвом столи, вбрані святковими, мереживом шитими скатертинами. Й чого лишень на столах тих не було… Й поросята та кабани печені та нашпиговані різноманітним начинням, й печеня з телятини та баранини, й риби декілька видів, що вареної та пареної, а що печеної та смаженої, й птиця щонайрізноманітніша, а вже десертів усяких та напеченого з тіста й злічити було неможливо. Й вино лилося, мов то ріками, й жалкувала чарівна молода графиня в ту мить, коли стояла поряд чоловіка свого графа, що не бачить її сестриця, в які розкоші вона потрапила, якою вельможною панею заробилася.
Стримано й досить прохолодно посміхаючись, величною й гордовитою приймала вона поздоровлення від чисельного панства незнайомого й, лишень коли почало вечорітися, пішла до покоїв своїх, аби змінити весільну сукню на бальну – мав розпочатися бал, котрий за бажанням самої Владислави закінчиться