гостювала у приятельки.
Хтось нашепотів йому про спадок панни, про брата, котрий не хотів одружуватися, повідав про знатне походження спадкоємиці, котра була донькою заможного графа, а не котрогось там купця, й Власович, увімкнувши всю свою чарівність, настільки зчарував Анастасію, що вона відразу ж закохалася. Хоча, можливо, це й було те саме кохання, котрого вона чекала всі ці роки, бо ж чи перший Власович зчаровував спадкоємицю Смотрицьких – та ніяк ні, бо й до нього траплялося красенів, котрі ласими були до чужих статків. І як вони були не намагалися зчарувати панночку Анастасію, та полишали її прикро байдужою.
А у Власовича вона закохалася відразу ж і назавжди.
Й за декілька місяців заробилася щасливою панею Власович.
За наполяганням Анастасії оселилося подружжя молоде у маєтку Смотрицьких – будинок графа був розкішним, і до стін його панночка звиклася від самого свого народження й дуже любила. Власович не мав нічого проти – великий палац Смотрицьких, побудований з білого мармуру, йому сподобався з першого ж погляду, до того ж гріла сокровенна думка про те, що одного дня він сам заробиться господарем цього розкішного дива.
А потім Ростислав утнув геть неможливу річ…
Привіз зі Львова наречену-польку.
Власовича ледь був серцевий напад не прихопив, коли завжди похмурий, наче й не живець, брат дружини повернувся з тої подорожі триклятої. Й спершу ледь не за незнайомця порахував графа, коли увійшов той до будинку. Мало впізнаваний, зі щасливим сяючим лицем, тримав він під ручку справжню красуню з золотавим волоссям і на здивований погляд сестри посміхнувся так незвично для себе й гордовито промовив:
– Настасю, Олексію… Познайомтеся з моєю нареченою – панночкою Владиславою Любомирівною Пашинською…
Блакитні очі нареченої графа досить байдужливо поглянули на Анастасію, а потім зупинилися на лиці Олексія Власовича, і він побачив у них суміш перемоги та насмішки й відчув дивне до майбутньої графині Смотрицької – щось між суто чоловічим захопленням її безперечною красою та ненависть до неї як до крадійки його майбутнього великого графського спадку.
А панна Пашинська, мов була зрозуміла ті його думки, посміхнулася.
Прибула вона до маєтку Смотрицьких «Пивогорського» не сама. З нею разом приїхала тітка, котра виховала її після ранньої смерті батьків, також кузен з кузиною та ще зграя католицьких ченців на чолі з панотцем Якобом – високим та ставним чоловіком середнього віку, котрого всі надзвичайно поважали. Темна сутана з каптуром приховувала темноволосу його голову, але суворе, з пронизливим поглядом темних очей лице того ченця Власовичу не сподобалося відразу ж. Та вся родина панни Пашинської, включно з Ростиславом Смотрицьким, ледь не благоговіла перед величним тим і похмурим отцем Якобом.
Стара Климиха, що поралася на кухні, тільки взріла була тих ченців католицьких, так і пророкувала зловісно:
– Все,