якийсь пацієнт з іншого міста?
Петра. Бідний тато, у нього незабаром буде мало роботи. (Миє собі склянку). А це, мабуть, смачне!
Говстад. У вас була сьогодні лекція також і у вечірній школі?
Петра(надпиваючи зі склянки). Дві години.
Говстад. А вранці чотири години в Інституті?
Петра(сідає коло дверей). П’ять годин.
Говстад. А ввечері ще мусите виправляти зшитки?
Петра. Еге. Он лежить їх ціла купа.
Капітан Горстер. У вас також, я бачу, роботи по вуха?
Петра. Авжеж, але це добре! Така потім приємна втома.
Білінг. Вам подобається?
Петра. Атож. І спиться так добре.
Мартен. Ти, мабуть, багато нагрішила, Петро?
Петра. Нагрішила?
Мартен. Авжеж, коли ти так багато працюєш. Пан Рерлюнд каже, що праця – це є кара за наші гріхи.
Ейліф. Який же ти дурень, коли віриш таким речам.
Фру Стокман. Тихше, тихше, Ейліфе.
Білінг(сміється). Це чудово!
Говстад. А ви не хотіли б багато працювати, Мартене?
Мартен. Не хотів би.
Говстад. Ким би ви хотіли бути в житті?
Мартен. Найкраще бути вікінгом.
Ейліф. Але тоді ти мусів би стати поганином?
Мартен. То що? І став би поганином.
Білінг. Я з тобою цілком згоден, Мартене. Я те саме кажу.
Фру Стокман(киває до нього). Ну, ви цього, звісно, не кажете, пане Білінгу?
Білінг. Щоб я так жив. Я поганин, і пишаюсь цим. Почекайте, незабаром усі ми станемо поганами.
Мартен. І тоді можна буде робити все, що захочемо?
Білінг. Ну, бач, Мартене…
Фру Стокман. Хлопці, ідіть-но ви до себе. Вам ще, мабуть, треба вчити щось на завтра?
Ейліф. Я ще міг би на годину лишитись.
Фру Стокман. Ні, ти також. Ідіть обидва.
Хлопці прощаються й виходять у кімнату ліворуч.
Говстад. Ви гадаєте, що хлопцям не варто слухати таких речей?
Фру Стокман. Не знаю. Мені це не подобається.
Петра. Але ж, мамо, мені здається, що це просто дико з твого боку.
Фру Стокман. Так, дуже може бути… Тільки мені не подобається. Принаймні, не в мене вдома.
Петра. І вдома, і в школі стільки неправди. Удома треба мовчати, а в школі – брехати дітям.
Капітан Горстер. Ви примушені брехати?
Петра. А ви що думали? Доводиться ж учити їх багато дечого такого, у що самі ми не віримо.
Білінг. Так, це безперечно.
Петра. Коли б я мала засоби, то я відкрила б свою власну школу, і в мене все було б інакше.
Білінг. Та що там засоби…
Капітан Горстер. Слухайте, фрекен Стокман, коли ви справді про це думаєте, то ви легко могли б це зробити в мене. Старий, великий будинок мого батька стоїть майже порожній. У нижньому поверсі дуже велика їдальня…
Петра(сміється). Дуже, дуже вам дякую, але з цього нічого не вийде.
Говстад. О, ні! Фрекен Петра, я гадаю, ймовірніше,