всій країні.
Ребека(жваво). Це буде забагато від вас, пане Брендель! Ви віддаєте найдорожче, що маєте.
Росмер. Єдине.
Ребека(дивиться багатозначно на Росмера). Чи багато є таких людей, що зробили б це? Насмілились це зробити?
Росмер(глянувши на неї так само). Хто знає?
Брендель. Слухачі зворушені. Це радує моє серце й зміцнює волю. І тому я й хочу зараз же приступити до справи. Проте ще одна річ (до ректора). Можете ви мені сказати, пане вчителю, чи є тут у місті товариство тверезості? Справжнє товариство тверезості? Воно, напевно, є.
Крол. Так, до ваших послуг. Я сам голова того товариства.
Брендель. Цього я по вас не міг би пізнати. Ну, то можливо, що я прийду до вас, щоб записатись у члени на тиждень.
Крол. Вибачте, ми не приймаємо членів на тиждень.
Брендель. А la bonheur, пане педагог. Ульрік Брендель ще ніколи не оббивав порогів по таких товариствах (відвертається). Але я не смію довше залишатись у цьому домі, такому багатому на спогади. Я мушу поспішати до міста й знайти там собі відповідне пристановисько. Сподіваюся, що там знайдеться порядний готель.
Ребека. Чи не вип’єте на дорогу, щоб зігрітись?
Брендель. Яким чином зігрітись, шановна пані?
Ребека. Чашку чаю, або…
Брендель. Дякую гостинній господині дому. Але я неохоче користуюсь із приватної гостинності (прощається рукою). Ага, от іще що, Йоганесе – пасторе Йоганесе, і чи не зробиш ти своєму колишньому вчителеві великої послуги на знак довголітньої дружби?
Росмер. Атож, з правдивою охотою.
Брендель. Добре. То позич мені на день чи два чисту крохмальну сорочку.
Росмер. Та й годі?
Брендель. Тому що, бачиш, я цього разу пішечком. Мою валізу надішлють пізніше.
Росмер. Гаразд. Але, може, щось інше?
Брендель. Ну, знаєш що – якби ти міг ще обійтись без якогось старого, зайвого, літнього сюртука?
Росмер. Так, так, можу, звичайно.
Брендель. А що до сюртука належить ще пара пристойних чобіт…
Росмер. Знайдеться й це. Скажіть лише вашу адресу, і речі ми надішлемо.
Брендель. У жодному разі! Я не хочу, щоб ви мали клопіт через мене. Я краще візьму із собою ці дрібнички.
Росмер. Добре, добре. То ходімо нагору.
Ребека. Дозвольте краще мені. Я й мадам Гельсет це влаштуємо.
Брендель. Нізащо не дозволю, щоб така благородна дама!
Ребека. А, що там! Ходім же, пане Брендель! (Іде праворуч).
Росмер(затримує Бренделя). Скажіть мені, чи не можу я ще чимось послужити вам?
Брендель. Я справді, не знаю, що це могло б бути. Хоч, чорт його взяв би! – як подумаю. Йоганесе, чи ти не можеш позичити мені ще вісім крон?
Росмер. Подивимось (розгортає портмоне). Тут у мене два папірці по десять крон.
Брендель. Так, так, все одно. Я можу їх взяти. В місті їх завжди можна розміняти. Щиро дякую. Ти ж не забудь, що я взяв два по десять. На добраніч, мій