закінчити фразу. Рафаелла вліпила їй ляща.
– Так ти знатимеш, як повертатися без сестри.
– Мамо, ти не знаєш, що трапилося. Прийшли непрохані і…
– Замовкни!
Даніела мовчки потерла щоку. Паломбі, виконуючи наказ Рафаелли, сів у машину й поїхав.
Степ завів мотоцикл. Підійшов до Бабі.
– Тепер я розумію, чому в тебе такий характерець. Це не твоя провина, це спадкове.
Потім перемкнув на першу і з зухвалим «до побачення» розчинився в темряві.
Бабі та Даніела сіли в машину. «Мерседес» заїхав до житлового комплексу. Фьоре розважився набагато більше, спостерігаючи події останніх п’яти хвилин, аніж продивившись усі програми «Фантастико»[26]. Пізніше, коли вони роздягалися, Даніела вибачилася перед сестрою за розірвану спідницю, яку та їй позичила.
– Це все Паломбі, він мене цілував!
Але її гордість тут-таки була притамована в зародку через ще один дзвінкий ляпас. Коли розкриваєш душу сестрі, треба спочатку переконатися, що батьки вже лягли. Рафаелла через нерви ніяк не могла заснути. Того вечора багато хто погано спав. Хтось провів ніч у лікарні, комусь снилися жахи. Серед останніх був Кіко Бранделлі. Він обміркував усі можливі рішення: кинути машину на дорозі й завтра зранку потайки відвезти її до ремонтника, або ж скинути в провалля й заявити про угон. Зрештою дійшов єдино можливого рішення. Виходу не було. Йому треба постати перед батьком так само, як це зробила Роберта перед своїми батьками у той вечір. Синьйора Міккі, повернувшись додому, зрозуміла, що її порада розважатися була перевиконана. А її чоловік, перевіривши все, виявив, що з дому було вкрадено чимало всього.
Бабі була у ліжку, змучена тією вечіркою. Подумала, що виною всьому був той ідіот, той поганець, той мугиряка, те чудовисько, той хуліган, той нахаба, той невихований кретин. Потім, поміркувавши ще, зрозуміла, що навіть не знає його імені.
11
Два промінчики сонця перетинали кімнату. Піднялися уздовж крайчиків ліжка, ковдри, її золотавого волосся, оголених передпліч. Саме туди, де нічна прохолода залишила трішки «гусячої шкіри» та поодинокі дрижі. Ніби за помахом чарівної палички, все це зникло. Шкіра знову стала рівною й розгладженою під теплим дотиком нового дня. Бабі розплющила очі. Будильник ще не дзвонив. Вона натягнула на себе пухову ковдру, вкрившись аж до підборіддя. Залишилась так, з напівзаплющеними очима, з руками на животі, нерухома. Не хотіла торкатися одного з тих зовнішніх кутів ліжка, все ще занадто холодних. Раптом задзвонив будильник. Цьому настирному звуку передувало лише легке поцокування. Природний плин часу досяг тієї хвилини, яку Бабі визначила для себе як останню, щоб не запізнитися до школи. Вона неохоче заворушилась у ліжку, витягла руку, навпомацки шукаючи будильник. Перекинула «Сіддгартгу» Гессе, книгу Юрсенар, облишену на половині, та «Сімейний бал». Знайшла будильник, вимкнула його. Потім увімкнула радіо. Воно було вже налаштоване на 103.10, і, як кожного ранку, Бранко розповідав про гороскопи.
«Близнюки. Сьогодні ситуація незмінна. Місяць проходить через ваш знак. Його вплив зробить вас особливо нервовими».
Боже ж мій, я тата і так погано витримую,