його, перестрибнув парканчик біля якогось приватного будинку та миттю перейшов у формат чистої цифри. На подвір'я ввалилися троє поліцейських:
– Де він? Де хуліган? Він не міг далеко втекти… Шукайте його тут! Клацнув замок, і на ґанок вийшов невисокий кремезний глюк.
Він суворо оглянув подвір'я і не дуже люб'язно сказав поліцейським:
– Хто заважає відпочивати службовцеві Великого Сканера?
У вусі глюка блиснула, відбиваючи вечірнє сонце, сережка, й поліцейські одразу зробилися сумирними:
– Та ні… Хто ж заважає! Ми бачили, як сюди забрався хуліган, от і вирішили подивитися! Ми вже йдемо… Мабуть, здалося!
– Ну-ну… – пробурчав господар і роздратовано ляснув дверима.
Дроник не дуже боявся поліцейських: у форматі чистої цифри знайти його було практично неможливо, але йому стало цікаво, що ж це за глюк такий і до чого тут сережка? Він просотався крізь замкову шпарину в дім. У кімнаті, поєднаній з передпокоєм і кухнею, нічого незвичайного не було, зате вдвох інших!.. Щільно зсунуті столи, заставлені приладами й устаткуванням, троє в білих халатах, схилені над мікроскопами, навіть комп'ютер був утиснутий у цей невеликий простір.
«Оце так! – подумав Дроник. – Певна річ, усе це робиться потай».
Той самий, із сережкою у вусі, зайшов до кімнати й заспокоїв схвильованих мешканців:
– Усе гаразд! Троє дурнуватих поліцейських заблукали випадково.
– Точно? Ти нічого не переплутав? – засумнівався хтось.
– Ні. Вони урядової кліпси так налякалися, що одразу змились! І тут Дроник зважився. Він виник просто з нічого посеред кімнати.
– Здрастуйте…
Запала мертва тиша.
– Це хто? – напруженим голосом запитав один із тих, що були в білих халатах.
– Не знаю, – розгублено відповів Брейк, бо це був саме він.
– Дострибалися! – кинув інший.
– Хай вам грець! – закричав третій, вихопив із-за пояса блискучий пістолет і навів його на Дроника.
– Перестань, ідіоте! Півбудинку рознесеш!
– Та заждіть ви, – Дроник не злякався, а швидше розсердився, що його не розуміють, – я не думаю, що я ваш ворог.
З першого погляду йому стало зрозуміло, що ці глюки вірусом не заражені, а раз так, то можна спробувати встановити з ними контакт.
– Прошу вас, – він спокійно подивився на того, хто тримав у руці магнітний випромінювач, – давайте поговоримо. Я розповім вам, хто я і звідки, а далі ви вже будете вирішувати, що зі мною робити. У всякому разі, ми не вороги, я вас запевняю.
Не так слова, як тон, яким вони були сказані, заспокоїли й господаря, і тих, хто працював у кімнаті.
– Гаразд, – погодився Брейк, – розповідай.
– Я це… – почав Дроник зовсім як Васла. – Я не з вашої планети…
– Тобто ти хочеш сказати, що не з планети Ц, а з іншої, зовсім з іншої планети? – перепитав один із білохалатних.
– Чи чули ви що-небудь про Великого Процесора?
– Про кого Великого? – Брейк недовірливо схилив голову до плеча й примружив око. – На нашій