Коли подзвонив Рик, Васла ще спав, бо ж сидів в Інтернеті допізна: скористався тим, що батьки покотили на дачу.
Незважаючи на свою гадану повільність, Васла прийшов до Рика першим, а той зовсім і не здивувався: Васла довго думав, ще довше говорив, але робив усе дивовижно вправно й розумно, тоді як надто швидкий Кадим найчастіше саме своєю поквапливістю гальмував справу. Усі по черзі віталися з несподіваним гостем, а Великий Процесор так зачитався пригодами Льохи Холмса та Мишка Ватсона, що не міг одразу відірватися від книжки і відклав її лише тоді, коли прийшов останній, Кадим.
– Йо-ма-йо! – вигукнув той з порогу. – Пане Великий Процесоре! Нічого собі… Здрастуйте! Страшенно радий вас бачити!
– Здрастуйте ще раз, дорогі мої друзі! Я розраховую на вашу допомогу.
І Господар Заекрання повторив друзям свою оповідь про планету Ц.
– Звичайно! Які можуть бути питання? Треба летіти негайно! Рику, в тебе проблем нема? – відразу заквапився Кадим.
– Питань немає. Треба – значить треба, – коротко сказала Шаната.
– Це… Як його… Словом, того… цього…
– Ясно, – з розумінням кивнув головою Великий Процесор, – іншого від вас я й не очікував. Я був упевнений, що ви не покинете друзів у халепі. Готові? Прошу за мною. І, будь ласка, не баріться. Вікно переходу вимагає значних витрат електрики.
Монітор укрився сріблястим туманом і замерехтів. У цей туман з кректанням і бурчанням на недосконалість техніки поліз повновідпадний бос Заекрання. За ним, легко й плавно, немовби юна щучка, пірнула в туман Шаната. Дуже схоже на Великого Процесора кректав Васла, пропихаючи свій, далеко не худорлявий тулубець крізь сімнад-цятидюймовий монітор.
– Ти це… як його… – пробурчав він уже крізь екран, – придбав би собі хоча б того… дев'ятнадцяти… цього… дюймовий. Я ж коли-небудь це… руки вивихну! Обидві відразу! Ой!
Це на нього налетів нетерплячий Кадим, який не дочекався, поки Васла покінчить зі своїми висновками, ковзнув у монітор з витягнутими вперед руками, наче пірнав у воду. Останнім в екран пірнув Рикпет, залишивши про всяк випадок на клавіатурі записку, щоб батьки не вимкнули випадково комп'ютер.
Великий Процесор уже сидів у своєму улюбленому кріслі з високою спинкою. За ним стояв усміхнений хлопчисько з обличчям у ластовинні.
– Дронику! – скрикнули всі троє.
Дроник приклав пальця до губів: тихше! Крісло легко котилося навколо великого круглого столу, заставленого комп'ютерами. Хлопчисько, не відстаючи, йшов за своїм паном. Великий Процесор перевірив, як виконуються всі програми, подекуди щось підправив і нарешті повернувся до гостей.
– Все йде нормально… Значить, так, любі мої, ви вирушаєте до сузір'я Зеленого Пса на планету Ц. Щоб уникнути неприємностей, вам потрібно трішки попрацювати на тренажері, а потім поїдемо на космодром. Дронику, приєднуйся до компанії. Давно не бачилися, га?
Дроник задоволено ляскав по плечах старих друзів, і його теж ляскали, усміхалися, щось пригадували.