знаю, – сказала Маша, розсипчасто вимов ляючи букви. – Боже, як страшно! – Вона притисла долоню до серця. – Як страшно падати.
– Страшно – пофіг. Де це?
– Як на мене, Харківський масив. Там моя хрещена мати жила…На вулиці Ахматової.
– Ахматової? – Даша витягла з сумки реальну карту й, осяявши її ліхтарем, відшукала потрібний напис.
– Ахматова – Хліб. Знайдемо. На мітлу! – видала переможний клич труболітка.
Розділ третій, у якому Даша й Маша вирішують обмінятися мамами
Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. Воно було спочатку в Бога. Усе через Нього почало бути, й без Нього ніщо не почало бути, що почало бути…
Маша непереборно боялася висоти.
Точніше, висоти боялося Машине тіло, не залишаючи самій Маші вибору – боятися їй чи ні.
Досить було тілу наблизитися до краю високого, Машині сідниці шматував страх, живіт підтягувався, розум зникав.
Маша боялася високих, крутих сходів і глибини просвітів. Боялася звішуватися через поручні балконів і до смерті боялася дивитися з обривів униз…
А ось літати не боялася.
Анітрохи!
Досить було їй піднятися в повітря, як її полонила невимовна природність – звичність того, що відбувається. Глибоко в душі Маша завжди вірила: люди здатні літати! Іноді ця віра межувала з упевненістю так близько-близько, що, стоячи на балконі, вона розводила руки, заплющувала очі, відчуваючи: ще зовсім трохи, й вона зрозуміє, як це зробити.
І тепер, сидячи на задньому сідлі мітли, притискаючись до впевненої спини Даші Чуб, подумала знову:
«Літати так легко… Так ЗВИЧНО! Ніби уві сні». Й відчула таке безмежне, невагоме відчуття свободи, що вперше за сьогодні злякалася: за два дні в них заберуть цю владу – й вона, як і всі на світі не-відьми, знову літатиме лише уві сні.
Дніпро, великий і чорний, залишився позаду.
«Мало який птах долетить до середини Дніпра», – стверджував Микола Васильович Гоголь. Але, будучи не птахом, а Києвицею, білявка на прізвище Чуб перемахнула давню ріку за кілька секунд й увірвалася до Києва Лівобережного.
– Знижуємося, – попередила Землепотрясна хвилин за сім.
Недаремно Даша мріяла стати льотчицею-космонавткою – Чуб була природженою труболіткою!
Зробивши запаморочливий зигзаг, вона виринула в чорну розщілину вулиці й знову злетіла догори.
– Це не Ахматової. Це…
– Вона паралельна! – відгукнулася Маша. – Праворуч!..
Дашина подруга-мітла спритно перескочила ряди сірих дахів і почала знижуватися.
– А люди? – злякалася Маша. – Вони ж нас побачать!
– Вони побачать видовище, а ми – «Хліб»! – збаламутила Чуб і, наплювавши на всі можливі інсульти й інфаркти, які вони могли викликати оптом і вроздріб, пролетівши повз вікна мирного населення, знизилися на висоту другого поверху.
– «Невидимі й вільні», – прошепотіла Маша слова, що зробили незримою булгаковську Маргариту Миколаївну.
Але літературне закляття не допомогло.
– Ось