бовталися сюди-туди, не даючись Даші в руки.
– Машо, допоможи!!!
Ковальова насилу підвела себе з підлоги.
Рука, що натрапила на уламки скла, кровоточила, бік скривджено нидів.
Погляд метнувся до відкинутого табурета, а розум підказав: побачивши жахливе видовище – двох непроханих гостей, що влітають до квартири на мітлі, – жінка здригнулася, й постамент посунувся в неї з-під ніг.
Ставши на рівні, підхопивши табурет, Маша спробувала повернути його на місце. Чуб таки зуміла обхопити ноги тієї, що повісилася, й повернути її ступні на сидіння. Проте тепер обм’якла верхня частина – голова дами безвільно висіла в намисті мотузки. Самовбивця була непритомна.
– Ніж! – гукнула Чуб, сяк-так утримуючи горизонтально вперту дамочку, яка намагалася задихнутися в зашморгу – не так, так сяк!
Ковальова увібрала в себе кімнату й знайшла потрібне – ножиці в склянці на письмовому столі.
Тіло бідолашної, підтримуване чотирма руками, повалилося на брудний паркет.
– Цікаво, через що вона вішалася? – подумала вголос Даша Чуб.
Маша роззирнулася.
Кімната здавалася нежилою. Письмовий стіл вибіг на середину зали, всюди лежали валізи, тюки. На підлозі розпластався білий журнал, що виявився при ближчому знайомстві літературним – з гордим ім’ям «Ренесанс». У їхньому небесному видінні жінка тримала його в руках.
Ковальова підібрала видання. Відкрила навмання.
Але журнал розкрився сам – там, де був навчений розгортатися. На 89-й сторінці, де зображено те саме обличчя врятованої, висмоктане життям…
– Анна Голенко, – прочитала студентка. – Її звати Анна Голенко. Тут надруковано її вірші. Вона – поетеса.
– А-а-а, – спохмурніла Чуб, – тоді зрозуміло, чому вона вішалася. Всі поети вкорочують собі життя – це в них така традиція. Ось тільки куди нам її подіти? На самоті не можна залишати. До лікарні?
– Ти що! – округлила очі напарниця. – Адже справа не в самовбивці. Навряд чи Києвиці рятують самовбивць. Її повішення має для нас щось означати.
– Тоді до нас на Яр Вал? Зачекаємо, поки оклигає.
– А якщо, коли вона оклигає, наші кицьки щось скажуть? Вона ж знову знепритомніє. І взагалі…
З появою Акнір Вежа на Яр Валу перестала бути безпечним місцем.
– О’кей, – прийняла нелегке для себе рішення Даша. – Везімо до мене.
– До тебе? Куди?
Іще донедавна співачка й арт-директор проживала в гримерці клубу «О-йо-йой!», і коли її звідти вигнали, вона перебралася до Вежі. І ще жодного разу не згадала про наявність іншого – постійного місця мешкання.
– На Десятинну, – розжувала Чуб. – Живу я там. Щоправда, я з матір’ю дуже погризлася. Але все одно треба в неї про родичів-відьом з’ясовувати. До того ж вона обожнює панькатися із самогубцями.
– Обожнює панькатися?… – здивувалася Маша.
За час їхнього знайомства «обожнює панькатися із самогубцями» було першою інформацією про Дашину матір.
– Ага, – підтвердила Чуб. –