визнаною жінкою-поетом у Росії! Єдиною у своєму роді. Наш талісман – Ліра – дав їй силу. І ця сила пішла від нас! Її зникнення знеструмило всю нашу літературу. У тому числі й мене. Тому що це був мій талісман. Його мала знайти я. Я – обрана! Обрана!
– Чому саме ви? – не зрозуміла Вероніка.
– Та тому, – закричала поетеса, – що я – Анна Андріївна Голенко. А вона – Анна Андріївна Горенко. Натяк був більш ніж прозорий! Вона пішла вгору, а я залишилася голою. Тому що вона мене обікрала! Обікрала ще до мого народження. Тепер мені нічого не світить. Я приречена. Як і всі ми, хто пише тут, – непотрібні, нецікаві, чиї вірші ніхто не хоче не тільки друкувати, але навіть і слухати. Ось чому в Києві не було жодного Великого письменника. Жодного Великого поета! Й не буде. Це місто мертве для літератури! Навіть ваш Вертинський почав писати свої поези лише тоді, коли втік звідси. Є тільки два виходи: або виїхати звідси, або здохнути! Але мені нікуди їхати… Вулиця Анни Ахматової – мій останній рубіж.
– Але стривайте, – зупинила її Дашина мама. – А як же третє згадування Анни Ахматової? Перше – вулиця, друге – стаття. Адже, виходячи з теорії мого свекра, має бути й третій збіг.
– Має, – погодилася Анна Андріївна Голенко. – І, звісно ж, був. Учора ввечері мені зателефонувала моя дочка, через яку мені й довелося розміняти квартиру. Вона зателефонувала мені, щоб запропонувати роботу. І ким, ким? Торгувати косметикою в метро! «Врешті-решт, – сказала вона мені, – у важкі для неї часи навіть Ахматова торгувала на ринку оселедцями. Окрім того, мамо, ти ж не Анна Ахматова!»
– Брошка у вигляді Ліри? – Даша агресивно почухала ніс. – Як на мене, це повна маячня! Тобто, – пояснила вона, – можливо, Ахматова й знайшла якусь брошку. Я, наприклад, знайшла в дитинстві золоту каблучку на Володимирській гірці. Потім продала, ну, коли виросла, дуже гроші були потрібні. До того ж за безцінь, так шкода… Про що я?
– Про Анну Ахматову.
– Так. Мало хто що знайшов! Ця поетеса точно того. Не була б того, не полізла б у зашморг через таку дурницю. Сама вигадала. Сама засмутилася. Сама повісилася. Скажеш, ні?
– Скажу, що, швидше за все, ти маєш рацію.
На обличчі Чуб відобразилося задоволення (вона любила, щоб її було зверху!), а руки її продовжили термосити одежну шафу.
Маша Ковальова наморщила лоба – висновки, виведені з теорії трьох збігів самогубці-невдахи А. Голенко, і справді здавалися надто надуманими.
– І Анна Андріївна – дуже поширене ім’я та по батькові. – Даша прискіпливо роздивлялася шкіряні шорти, більше схожі на труси-стрінги. – І Горенко – Голенко – не аргумент! Якщо прошерстити київський адресний стіл, можна знайти десяток Голенко, двадцять п’ять Горенко і двох-трьох повних тезок – Горенок Анн Андріївн. І все це зовсім нічого не означає.
Ось тільки щось у цій дурнуватій нічній історії чіпляло Машу своєю справжністю.
– А я ось про що не спала сьогодні вночі… – Землепотрясна, крекчучи, намагалася влізти в шорти-труси. – Те, що мій Ян не демонструє тобі свого ставлення до мене, теж не означає,