ніколи.
Усередині Марічку почало трусити. Після спекотного двору легка прохолода лікарні здавалась морозною, а навколо рани несподівано стало гаряче. Вона трохи сильніше притисла марлю й засичала від болю. Жар повільно розтікався чолом, і Марічці здалося, що воно пульсує й збільшується, а в самій рані поколює тисячами маленьких, дуже гострих голочок.
Тато вхопив Марічку за руку і швидко повів порожнім коридором, тоді щось запитав у медсестри, і вони зупинились. Марічка ні на що не реагувала. Дівчинка відчувала, як розпухла брова тисне на око, і його вже не можна розплющити. А якщо вона більше ніколи не зможе розплющити це око?
Марічку знов почало нудити, спину обдало холодом, і вона вже зібралася нарешті розревітись, але тато відчинив двері й завів її всередину. Дівчинка побачила лікаря, його здивований погляд – і заціпеніння зникло. Вона відчувала, що тато занадто сильно стискає її руку, мама досі плаче в хустинку, навіть у голосі лікаря було щось недобре.
Марічка глибоко вдихнула, і кров ударила у вуха, усе навколо почало розпливатись, здається, лікар запитав, як її звати, але далі вона не чула й не розуміла його, аж поки тато не розвернув її. На тапчані сидів хлопець, і Марічка впізнала його: старшокласник, один з найкращих футболістів школи, який одного разу заміняв учителя фізкультури в них на уроці й казав називати його Іваном Володимировичем. Марічка пам’ятала, як він ледве стримував сміх, коли хтось із учнів звертався так до нього. І зараз той хлопець дивиться на неї.
Дівчинка зачепилася за його погляд, щоб не розплакатись. Іван чужий, він хлопець, старший, з її школи – поки вона дивиться йому в очі, доти не заплаче. Хоч як боляче, але мусить витримати.
Лікар забрав марлю від її ока, і Марічка побачила, як смикнулись кутики губ хлопця, він важко ковтнув і наморщив носа. Йому неприємно, але він усе одно дивиться, а це означає, що насправді все не так погано.
Марічка відмовилася лягти на тапчан. Дівчинка точно знала: якщо заплющить очі, то буде боляче, вона розплачеться, і від того стане ще гірше. А так вона зможе витримати, хай навіть болить, і поки лікар зашиватиме рану, вона буде бачити з виразу Іванового обличчя, що лікар усе робить добре.
Перший укол болів так, що аж закрутило в носі. Марічка відчувала, як голка проколює шкіру, як неприємно, коли нитка тре і стягує краї рани, як усе ниє так, що пекучою крапкою віддає десь аж у ногу, але це байдуже, бо вираз юнакового обличчя наганяє жах.
Він намагався триматись, не показати, що йому неприємно, але губи стиснуті й нервово смикаються щоразу, як лікар робить шов; величезні очі майже не кліпали, а зараз Іван такий блідий, що добре помітно краплинки поту на його чолі.
Марічка дивилась і не могла відвести погляду, навіть якби захотіла. Вона тепер негарна, з неї будуть сміятись. Це ще одна нагода для однокласників познущатись, і вони обов’язково вигадають якесь гидке прізвисько і… заберуть пісню. Учитель музики не захоче, щоб вона співала на концерті…
Пальці судомно вчепились у тапчан, аж стало боляче. Якщо в неї заберуть можливість співати, то що залишиться? Батьки заледве назбирують гроші на пристойний