конкретні види стресу з коротшими теломерами. Серед них – тривалий догляд хворого родича та вигорання від робочого стресу. Можна передбачити, що серйозніші травми, як нещодавні, так і з дитинства, також пов’язані з пошкодженням теломер. Зокрема, це зґвалтування, знущання, домашнє насильство та тривалий булінг4.
Звичайно, короткі теломери зумовлюють не самі ці ситуації, а стресові реакції. І навіть за цих стресових обставин важлива доза. Криза на роботі впродовж місяця може бути стресовою, але немає жодних причин думати, що вона вдарить по ваших теломерах. Вони стійкіші за це, інакше ми всі б уже розвалювались на частини. (Нещодавнє дослідження показало, що між короткостроковим стресом і коротшими теломерами є зв’язок, але він навряд чи матиме суттєвий вплив на окремо взяту людину5. А навіть якщо короткостроковий стрес і вкоротить ваші теломери, його вплив, імовірно, буде тимчасовим, і теломери швидко відновлять втрачені пари основ.) Але коли стрес стає довготривалим, визначаючи особливості вашого життя, він може діяти як повільна отрута. Що довше триває стрес, то коротші ваші теломери. Життєво важливо уникати довгострокових, психологічно токсичних ситуацій, якщо це тільки можливо.
Але, на щастя, для багатьох із нас, чиє життя пов’язане зі стресовими ситуаціями, це ще не вся історія. Наші дослідження показали, що перебування під впливом хронічного стресу не призводить до пошкодження теломер неминуче. Деякі доглядальниці, яких ми вивчали, витримували просто величезний тягар без втрат довжини теломер. Ці стресостійкі жінки допомогли нам зрозуміти, що ви не обов’язково мусите уникати складних ситуацій для захисту своїх теломер. Це може видаватися дивним, але ви можете навчитися використовувати стрес як джерело позитивного підживлення та як щит, здатний допомогти захистити ваші теломери.
Не загрожуйте теломерам – кидайте їм виклик
Проаналізувавши дані дослідження доглядальниць, ми побачили дещо цікаве. Деякі з матерів повідомляли про менший стрес і мали довші теломери. Ми міркували, чому вони відчувають менший стрес? Адже вони доглядали дітей так само довго, як й інші матері групи. Вони мали аналогічну кількість повсякденних обов’язків (прийоми в лікаря, уколи й інше лікування, гамування істерик, годування з ложечки чи через зонд, зміна підгузків, купання тощо) і витрачали на їхнє виконання не менше годин на день.
Щоб зрозуміти, що захищало теломери цих матерів, ми захотіли побачити, як люди реагують на стрес у реальному часі, на власні очі. Ми вирішили запросити до лабораторії більше жінок і піддати їх стресу. Добровільним учасницям дослідження, які приходили до нашої стресової лабораторії, казали щось на кшталт: «Ви виконуватимете деякі завдання перед двома екзаменаторами. Ми просимо вас постаратися з усіх сил. Ви підготуєте п’ятихвилинну промову, а потім виступите з нею і виконаєте в голові деякі підрахунки. Ви можете зробити для своєї промови нотатки, але всі підрахунки робитимете подумки». Звучить