Це все.
Секретарка вклонилася й вийшла. Джирард, люто блискаючи очима, звернувся до Перріша й Ван Бюрена.
– Ну, шанс він втратив, – рішуче промовив директор. – Якщо молодик навіть не намагається виконувати мої вказівки, він не заслуговує на хорошу роботу, – Джирард сів і почав тарабанити пальцями по підлокітнику крісла. – Гараз, Перріше, нумо послухаймо вашу оповідь про те, як ви проводили свій вільний час.
Перріш улесливо всміхнувся.
– Містере Джирарде, – почав він, – я так добре відпочив! Це все подорожі.
– Де ви були? Адірондакські гори? Канада?
– Ні, сер. Я відвідав Європу.
Сайрус Джирард випростався.
– П’ять днів туди й п’ять – назад. Два дні залишилося на Лондон, і ще я злітав на аероплані в Париж, з ночівлею. Бачив Вестмінстерське абатство, Лондонський Тауер, Лувр, провів вечір у Версалі. На кораблі я підтримував свою фізичну форму – плавав, грав у палубний теніс, кожен день проходив п’ять миль, познайомився з цікавими людьми, викроював час, щоб читати. Це були найкращі два тижні в моєму житті, а після повернення я відчуваю себе прекрасно. Крім того, я краще пізнав свою країну, тому що тепер у мене є з чим її порівнювати. Ось так, сер, я провів вільний час, і маю намір ще раз так відпочити, коли піду на пенсію.
Джирард задумливо відкинувся на спинку крісла.
– Що ж, Перріше, непогано. Не знаю, але ідея мені сподобалася: відправитися в морський вояж, глянути на лондонську біржу… тобто на Лондонський Тауер. Так, юначе, хороша ідея, – він обернувся до іншого претендента, який слухаючи Перріша, неспокійно совався на стільці. – Ну, Ван Бюрене, тепер ваша черга.
– Я обмірковував ідею подорожі, – з гарячковою швидкістю почав Ван Бюрен, – але вирішив інакше. Коли людині шістдесят, вона не захоче снувати туди-сюди між європейськими столицями. Таких подорожей вистачило б на рік, не більше. Ні, сер, основне – це якесь пристрасне захоплення, особливо коли воно спрямоване на добробут людства, бо на схилі років людина прагне покинути цей світ кращою версією себе. І ось у мене визрів план – заснувати центр підтримки історії та археології, який повністю змінить систему державної освіти. Такий почин зацікавить кожного, тому вкладуть і працю, і гроші. Протягом цього часу я детально снував свій план і, з вашого дозволу зауважу, заняття це виявилося по-справжньому легким й захопливим – саме те, чого потребує енергійна людина на схилі літ. У це заняття я поринув з головою, містере Джирарде. За ці два тижні я дізнався більше, ніж за все життя – я був таким щасливим, як ніколи.
Коли він замовк, Сайрус Джирард відповів багаторазовими схвальними кивками. Та обличчя його, заразом, було дещо невдоволеним.
– Заснувати товариство? – пробурмотів він. – Що ж, мені часто приходила така думка – але щоб самому ним керувати? Мої здібності дещо інші. Та все ж ідея варта детального розгляду.
Нетерпляче вставши, він почав міряти кроками килим.
На обличчі Джирарда малювалося щораз більше розчарування. Кілька разів він виймав годинник і дивився