виміряти, бодай воно скисло!
Зневірившись, я взяв зошит і почимчикував до Ванька. Ванько мусив-таки вирахувати, адже він уже мав колись мороку з отакою задачкою. Там розповідалося, що один господар мав три барани і чотири кози. «То скільки ж всього було голів?» – запитувалося під кінець.
Ванько, що саме стояв біля дошки, недовго думав. Взяв шмат крейди, звівся навшпиньки і вивів на дошці: 3 барани додати 4 кози – буде 1 голова.
– Як одна? – здивувалася вчителька. – Ану порахуй: три додати чотири, то скільки буде?
Наморщивши лоба, Ванько почав рахувати на пальцях.
– Буде сім.
– От бачиш!.. То скільки буде всього голів, коли до трьох баранів додати чотирьох кіз?
– Один голова!
Як не билася з ним учителька, вона так і не могла втовкмачити, що худобу можна рахувати на голови. Ванько знав лише одного голову – сільради і не хотів поступатися цим, хоч у ступі товчи.
Повертаючи зі мною додому, він все бубонів:
– Хіба ж у баранів голови бувають?.. То тільки в нашому селі є голова – дядько Никифор… І який дурень триматиме у себе аж три барани, та ще до них чотири кози додаватиме? – хазяйновито запитував він. – Двох баранів і чотирьох кіз треба продати, а натомість купити овець. Отоді вже й зводити їх докупи…
Тож я й пішов до Ванька як до людини, що вже мала справу з отакими химерними задачками.
Ванько довго зітхав та шморгав носом над зошитом. Врешті підвів голову і запитав:
– А знаєш, чого в кози молоко холодне?
– Чого?
– Бо в неї хвіст задертий. Вітер туди дує і молоко студить.
Я погодився, але від того вирішення нашої задачки не просунулося вперед.
– Треба до Соньки йти, – сказав згодом Ванько. – Вона, мабуть, знає: у неї ж коза є.
– Пхі, я вже давно вирішила! – сказала нам Сонька.
– Ану покажи!
Сонька розгорнула зошит, і ми побачили: 16 літрів + 2 літри = 18 літрів.
– Тю, дурна, так їх же так не можна додавати!
– А то чому?
– Бо в кози ж літри менші. Коза ж менша від корови, то й літри менші!
Сонька подумала-подумала, почмихала-почмихала, а таки мусила погодитися з нами.
І вже втрьох билися ми над проклятущою задачкою.
– Знаєте що, – сказав очманілий Ванько, – давайте спіймаємо козу, подоїмо її та подивимось, скільки ж буде того молока.
Сказано – зроблено. Сонька взяла невелике горнятко, а я і Ванько метнулися до кози. Ми таки подоїли б козу, бо уже встигли схопити її за роги, а Сонька вчепилася в дійки, коли б не тітка Одарка, яка мала звичку появлятися саме тоді, коли її найменше ждуть.
– А що ото ви, песиголовці, затіяли?! – закричала вона, хапаючи лозину. – А нащо ото над твариною ізнущаєтесь?! Чи вам нікуди руки прикласти, щоб вони вам повсихали?!
Так і не вирішили ми задачки про корову та козу. І довго ще вчителька не могла нас переконати, що літр молока з-під корови аніскільки не більший від літра молока з-під кози.
Біля ялинки
Незадовго перед Новим роком мама