переживань: бо more logico, чесно збираючи відомості й розраховуючи, ніколи не станеш авантюристом, маючи певну стратегічну систему, не можна бути таким фантастичним майстром життя.
Тому помилкові й незрозумілі старання всіх поетів, котрі обирають нашого Казанову – людину безпосередніх мотивів – героєм комедії або розповіді, наділяючи його чимось на зразок живої душі, мрійливістю або чимось фаусто-мефістофельським, його, чия привабливість і енергія – це винятковий результат відсутності роздумів й аморальної неперебірливості. Влийте йому у вени тільки три краплі сентиментальності, навантажите його знаннями й відповідальністю – і він перестане бути Казановою; нарядіть його в цікаву похмурість, підсуньте йому совість – і він опиниться в чужій шкурі. Бо це вільне дитя світу, цей вічний син легковажності, котрий нахабно хапає кожну іграшку, поспішно накидається на всі розваги, спраглий до жінок, насолод і чужих грошей, не містить у собі абсолютно нічого демонічного; єдиний демон, що підганяє Казанову, має надзвичайно міщанське ім’я, на вигляд товстий і розпливчастий, він просто-таки називається нудьгою.
Феноменально порожній, без душевного змісту, абсолютно безповітряний простір, він мусить, аби не потрапити в пазурі внутрішньої загибелі, постійно й безперервно поповнювати себе зовнішніми подіями; щоб не померти з голоду, йому постійно потрібен кисень авантюр; ось причина цієї гарячої, судомної спраги до всього небувалого й нового, ось звідки ці невтомні пошуки, полум’яні прагнення й цікавість цієї вічно голодної до подій людини. Непродуктивний зсередини, він безперервно повинен добувати життєвий матеріал, але його нескінченне бажання володіти всім дуже далеке від демонізму справжнього загарбника, далеке від Наполеона, який прагне з країни в країну, від королівства до королівства, з’їдає себе жагою безмежного; так само далекий і від Дон Жуана, що наче під ударами бича спокушає всіх жінок, щоб відчути себе самодержцем в інший безмежності – у світі жінок; жуїр Казанова ніколи не прагне досягти таких високих ступенів, він дорожить безперервністю насолод. Не фанатична ілюзія, як у людини дії або інтелекту, штовхає його до героїчного, грізної напруги почуттів, – він прагне лише до тепла насолод, до запаленої радості гри, до авантюр, авантюр і авантюр, до нових, все нових переживань, до утвердження життя. Тільки б не лишитися одному, не здригатися в цій крижаній пустелі, тільки б не самотність.
Якщо ми спостерігатимемо за Казановою в ту пору, коли він позбавлений грайливих розваг, то побачимо, що спокій стає для нього убивчим занепокоєнням. Ось він приїжджає ввечері в чуже місто: жодної години він не може він пробути наодинці з собою або з книгою у своїй кімнаті. Негайно ж починає нишпорити всюди, поглядаючи на всі боки, чи не принесе вітер випадку якусь розвагу, чи не прилаштується від безнадії нічною грілкою якась покоївка. Його строкате, як кінострічка, життя, рясніє інтервалами між сюрпризами й бурхливими падіннями, він навантажує порожні паузи штучною