справи, як тільки розбуджена його чуттєвість. Але коли ж вона дрімає? Хіба буває колись цілком задоволена еротична спрага Казанови? Semper novarum rerum cupidus, він завжди жадає нового трофею, – його жадання безперервно прагнуть назустріч невідомому. Місто без пригод для нього не місто, світ без жінок – не світ; так само, як у кисні, сні й русі, це чоловіче тіло постійно потребує ніжності нічної страви, це ті почуття – у миготливій напрузі авантюри. Місяць, тиждень, навряд чи навіть один день, ніде й ніколи не може він добре відчувати себе без жінок. У словнику Казанови слово «утримання» означає тупість і нудьгу.
Не дивно, що при такому ґрунтовному апетиті й невтомному споживанні якість жінок не завжди на висоті. Коли чуттєвість володіє таким верблюжим шлунком, доводиться бути не вишуканим гастрономом, а звичайним ненажерою. Отже, бути коханою Казанови саме по собі ще не є особливою відзнакою, бо не треба бути ні Єленою, ні цнотливою незайманкою, ні особливо розумною, вихованою чи спокусливою, щоб цей знатний пан прихильно подивився на неї; для захоплення йому достатньо того, що це жінка, тіло, vagina, полярна стать, створена природою, щоб задовольняти його чуттєвість. Краса, розум, ніжність, звичайно, приємні доданки, але які це сміховинні дрібниці в порівнянні з єдиним вирішальним фактором – з чистою жіночністю; бо тільки цієї жіночності, вічно нової, вічно іншої у всіх її формах і різновидах, жадає Казанова. Тому краще зовсім залишити романтичні й естетичні уявлення про це великому мисливському парку; як завжди буває у професійного й внаслідок цього нерозбірливого сластолюбця, колекція Казанови відрізняється строкатістю зовсім нерівноцінною й не бозна-якою галерею красунь. Деякі образи – ніжні, милі напівдорослі, дівочі хотілося б бачити намальованими його земляками – художниками Гвідо Рені й Рафаелем, деякі – написаними Рубенсом або накиданими ніжними фарбами на шовкових віялах рукою Буше, але поруч із ними – образи англійських вуличних повій, зухвалі фізіономії яких міг би відтворити лише жорстокий олівець Хогарта, розпусні старі відьми, які зацікавили б скаженого Гою, особи заражених дівок у стилі Тулуз-Лотрека, селянки й наймички – відповідні сюжети для міцного Брейгеля, – дика строката суміш краси й бруду, розуму та вульгарності, справжній ярмарок нестримного, нерозбірливого випадку. Бо цей Пан-еротик володіє в хтивості грубими смаковими нервами, і радіус його прагнень тягнеться загрозливо далеко в бік дивацтв і збочень. Постійна любовна жага не знає пристрасті; вона хапає все, що зустрічається на шляху, вона вудить у всіх струмках і річках, прозорих і каламутних, дозволених і заборонених. Ця безмежна, всеосяжна еротика не знає ні морального, ні естетичного утримання, ні віку, ні низів, ні верхів, ні передчасного, ні запізнілого. Пригоди Казанови простягаються від дівчат, вік яких у нашу регламентовану епоху привів би його до серйозних непорозумінь з прокурором, до моторошного скелета, до сімдесятирічної руїни, герцогині фон Урфе, – до цієї найстрашнішої любовної години,