розкоші двору, бо саме там хтивість перетворюється в мистецтво, а цей чуттєвий широкоплечий хлопець, Казанова, зовсім не людина грубої чуттєвості. Художньо проспівана арія може його зачарувати, вірш ощасливити, культурна бесіда зігріти, як вино; обговорювати книгу з розумними чоловіками, мрійливо схилившись до жінки, з темряви ложі слухати музику – це збуджує чарівну радість життя. Але не дамо ввести себе в оману: любов до мистецтва не переступає в Казанови кордонів гри й залишається радістю дилетанта. Духовне має служити життю, а не життя духовному; він поважає мистецтво, як найтонший і ніжний збудливий напій, як ласкавий засіб пробуджувати інстинкт, збільшувати бажання, служити скромною прелюдією пристрасті, тонким передчуттям грубої плотської насолоди. Він із задоволенням заготує вірш, щоб, перев’язавши його шовковою підв’язкою, піднести бажаній жінці, він буде декламувати Аріосто, щоб запалити її, або дотепно розмовляти з кавалерами про Монтеск’є й Вольтера, щоб показати свій розвиток і відвернути увагу від руки, простягнутої за їхнім гаманцем, але цей чуттєвий уродженець півдня ніколи не зрозуміє мистецтва й науки, що вимагають праці та напруги, стають самоціллю й сенсом світу. Цей гравець інстинктивно уникає глибини, бо його цікавить лише поверхня, тільки ціна й аромат буття, гуркітливий прибій випадку; це вічний жуїр, вічний дилетант, і тому він такий дивовижно легкий, такий невагомий, такий окрилений. Подібно «Фортуні» Дюрера, що оголеними стопами зневажає земну кулю, яку несе крилами й вітром випадку, ніде не затримується, ніколи не відпочиває й не зберігає вірності, легко пробігає Казанова через життя, нічим не пов’язаний, людина хвилини та швидких перетворень. Зміна – це для нього «сіль насолоди», а насолода – єдиний сенс світу.
Легкий, як муха-одноденка, порожній, як мильна бульбашка, виблискуючи лише відблиском подій, літає він у вихорі часу; навряд чи можна зловити й утримати цей безперервно мінливий лик душі й ще важче виявити зерно цього характеру. Що ж, врешті-решт, добрий Казанова чи злий? Правдивий чи брехливий, герой він чи негідник? Ну, це як доведеться: він перефарбовується залежно від обставин, він змінюється з кожною їхньою зміною. Якщо в нього грошей багато – важко знайти більш благородного кавалера. З чарівним запалом, з сяючою вельможністю, люб’язністю прелата[32] і легковажністю пажа він повною жменею розкидає навколо себе гроші – «ощадливість не моя справа», – щедро, як природжений благодійник, запрошує чужих до свого столу, дарує їм табакерки та гірки дукатів, відкриває кредит й обдає їх феєрверком розуму. Але якщо його широкі шовкові кишені порожні й у портфелі шарудять неоплачені векселі, я нікому не порадив би подвоювати ставку, беручи на понт цього галантного кавалера: він кілька разів пересмикне, всучить фальшиві банкноти, продасть свою кохану й зробить найвідчайдушнішу підлість. Ніколи не можна передбачити (як щастя в грі), буде він сьогодні чарівним і дивовижно дотепним співрозмовником, а завтра