суперечили.
Леґату було цікаво, чи не втратить прем’єр рівновагу. Такого Г’ю ще не бачив. Казали, що інколи видовище було вражаючим. Але Чемберлен натомість сказав з прохолодою:
– Міністр закордонних справ щойно навів поважні й, можливо, навіть переконливі аргументи проти моєї пропозиції, хоча мені здається, це останній шанс, що залишився в нас. – Він обвів поглядом присутніх за столом. – Але якщо така загальна думка колег…
Прем’єр зробив вичікувальну паузу, як аукціоніст, котрий сподівається на остаточну пропозицію. Усі мовчали.
– Якщо така загальна думка, – повторив він, і в голосі його чулася гіркота поразки, – то я готовий підкоритися. – Він поглянув на Гореса Вілсона. – Телеграма не буде послана.
Почали соватися стільці, зашурхотіли папери – гомін мирних людей, які неохоче готувалися до війни. Крізь шум пролунав голос прем’єр-міністра. Він ще не закінчив.
– Перш ніж ми продовжимо, я мушу поінформувати кабінет про щойно отриману відповідь від гера Гітлера. Думаю, доречно зачитати її вам.
Деякі з найбільш улесливих членів уряду – лорд-канцлер Моем, «Пропасниця» Моррісон з Міністерства сільського господарства – вибухнули вигуками: «Авжеж! Цілком!»
Прем’єр-міністр узяв телеграму.
«Шановний містере Чемберлене! Під час наших бесід я ще раз повідомив сера Гореса Вілсона, який передав мені Вашого листа від двадцять шостого вересня, про моє остаточне рішення…»
Вимоги Гітлера з вуст Чемберлена збивали з пантелику. Вони здавалися цілком резонними. Та й чому чеський уряд має заперечувати проти негайної окупації німцями територій, які вони в принципі вже погодилися передати Німеччині?
«Це лишень захід безпеки, покликаний ґарантувати швидке й легке досягнення остаточного врегулювання».
Коли чехи скаржилися на втрату прикордонних оборонних споруд, світ розумів, що вони лише зволікають.
«Якщо чекати на набуття чинності остаточного врегулювання, коли Чехословаччина збудує нові фортифікації на теренах, що залишаться в неї, процес затягнеться на місяці й роки».
І так далі. Створювалося враження, ніби Гітлер бере участь у нараді за столом кабінету й викладає свою позицію. Закінчивши, прем’єр-міністр зняв окуляри.
– Як бачите, послання викладене в дуже обережних виразах і потребує часу для аналізу, але воно не позбавляє мене надії.
Дафф Купер, перший лорд адміралтейства, відразу кинувся в бій:
– Навпаки, прем’єр-міністре, Гітлер не поступився жодним пунктом!
Це був зухвалець, від якого навіть опівдні несло перегаром, духом сигар і парфумів чужих дружин. Обличчя його розчервонілося. Леґат не знав, гнів тому причиною чи спиртне.
– Може й так, – сказав Галіфакс. – Примітно проте, що він і не зачинив за собою двері. Насамкінець він запрошує прем’єр-міністра й далі докладати зусилля для збереження миру.
– Так, але ця думка ледь тепліє: «Залишаю Вам вирішувати, чи варто це продовжувати».