біля північних кордонів міста, де під тонким шаром ґрунту близько залягав твердий граніт. Тут вона протягом мільйона років прорізала п’ятдесятифутові кам’яні скелі[33]. Діти прозвали те місце П’яним вибриком, бо кілька років тому Томмі Ретбан, брат-п’яниця Вірджа Ретбана, шукаючи собі місця відлити, гайнув з кручі. Роялова напувала забруднену фабриками Андроскоґґін[34], але сама ніколи не була брудною; єдиною промисловістю, якою могло похвалитися Лігво, була місцева лісопильня, тепер давно закрита. Звичним видовищем у літні місяці були рибалки, які закидали свої вудки з мосту Брок-стріт. Рідко траплявся день, коли комусь не щастило витягти з Роялової свій мінімум.
Найгарнішим був південно-східний квадрант. Там земля знову йшла вгору, але не було ніяких гидотних плішин від пожежі чи будь-якої руйнації верхнього шару ґрунту, яку зазвичай залишає у спадок пожежа. Лани по обидва боки Ґріффенського шляху належали Чарлзу Ґріффену, найсоліднішому фермеру-молочареві на південь від Меканік-Фоллз[35], а зі Шкільного пагорба було видно велетенську стодолу Ґріффена з її алюмінієвим дахом, що сяяв на сонці, неначе якийсь монструозний геліограф. Були в цій околиці й інші ферми, а також чимало будинків, куплених білими комірцями, які їздили на роботу в Портленд або Люїстон. Інколи восени, стоячи на верхівці Шкільного пагорба, можна було чути духмяні запахи випалюваних полів, а ще побачити той, неначе іграшковий, трак Добровільної пожежної команди Салимового Лігва, готової до втручання, якщо щось піде на зле. Урок 1951 року люди тут пам’ятали добре.
Неначе приміський пояс астероїдів, південно-західний кут колись почали осаджувати трейлерники і все, що йде разом з ними, на кшталт старих поламаних машин на бетонних блоках, гойдалок із шин на пошарпаних линвах, зблисків пивних бляшанок біля стежок, виношеної праної білизни на мотузках між принагідних жердин, достиглого смороду нечистот з абияк змонтованих хімцистерн. Будинки на цьому присілку були кревною ріднею дров’яним сараям, але майже над кожним манячила телевізійна антена і більшість телевізорів у них були кольоровими, купленими в кредит від Ґранта або Сіерза[36]. Звичайно на подвір’ях цих халуп і трейлерів було доста дітей, іграшок, пікапів, снігоходів та мотоциклів. Деякі трейлери були добре доглянутими, але в більшості випадків це здавалося зайвим клопотом. Кульбаби й відьмина трава росли вище щиколоток. Там, при самій межі міста, де Брок-стріт перетворювалася на Брок-роуд, стояв заклад «У Делла», де грали приїжджі музиканти – по п’ятницях рок-н-ролові гурти, а по суботах ансамблі кантрі-енд-вестерн. Одного разу, у 1971 році, цей заклад згорів, але був відбудований. Для більшості містечкових «ковбоїв» з їхніми подружками це було улюблене місце відвідин, щоб випити пива або утнути бійку.
Телефонний зв’язок здебільшого забезпечували лінії з блокіраторами на два, чотири або й шестеро абонентів, тому люди завше мали про кого