парк і з іншими неприкаяними пенсіонерами грав у шахи. Часто засиджувався з ними допізна. Якогось вечора знайшли його недалеко від дому з раною на голові. Причиною смерті, за лікарським приписом, став інсульт. А травму голови отримав під час падіння. Син не був згідний з висновком лікарів, бо там, де батько лежав, жодного камінця не зафіксували. Кримінальну справу слідчі порушувати відмовились. Анфісі було все одно – помста чи нещасний випадок. Вона втратила основну опору, і в її серці поселилася безнадія.
Втративши статус головної господині, Анфіса трохи притихла. Боялася, щоб молоді не змусили її розміняти квартиру й відділилися від неї. Частіше виходила на вулицю поспілкуватись із сусідами, навіть намагалася говорити українською. За змінами, що відбувалися в країні, можна було не лише по телевізору спостерігати, але й за поведінкою пенсіонерів на лавці. Уранці вони вже знали не тільки новини, а й які ціни на ходові товари в навколишніх крамницях. Дивуватися не було чого, бо пенсії та зарплати стояли на місці, а ціни та іноземна валюта ніби з ланцюга зірвалися. Не всі могли пояснити, який стосунок має долар до нашої економіки, яка всі виплати проводила в національній валюті. Бідкалися всі, а коли Анфіса намагалася вставити своє слово, то їй відразу затикали рота:
– Не працювала жодного дня, а пенсію маєш більшу, ніж у тих, хто все життя гарував!
Не мала чим відповісти сусідкам. Скрутно було всім, але їх іще й образа давила за тих, хто отримував пенсію незаслужено. На жаль, Анфіса цього не розуміла. Вважала, що їй по праву належить від держави компенсація за довгу чоловікову службу. На якийсь час уникала спілкування із сусідами, та коли отримувала черговий пайок до якогось свята, язик так і свербів, щоб похвалитися. Дивитися на заздрісні обличчя сусідок для неї було в задоволення.
Крах кар’єри Хведора
Події в нібито незалежній Україні розвивалися за своїм сценарієм. Роки минали, а життя ставало все гірше… але не для всіх. Хведя вже став Федором Даниловичем і впевнено почувався на новій посаді. В органах влади стерлися червоні лінії, за якими можна втратити партійний квиток і бути вигнаним з роботи. Тепер усі справи розглядали через призму – кому це вигідно, хто за цим стоїть і що мені з того буде? В управлінні країною панував хаос, і кожен, хто був хоч трохи причетний до загального дерибану, намагався відкусити й собі ласий шматок державного пирога.
У Федора запит ґрунтувався на забаганках дружини й матері. Головне, щоб вони до нього не мали претензій. Фрося намагалася наслідувати свекруху там, де було вигідно їй. Навіщо ходити на роботу, коли в хаті є достатньо харчів і грошей на найнеобхідніше? Вона розуміла, що змінити щось у квартирі свекруха їй не дасть, бо досі любила свої прибалтійські меблі, прицмокувала язиком, дивлячись на них. Фрося надіялася, що та не вічна й тоді, коли вона стане господинею, з принципу викине їх. О, якби Божі плани збігалися з нашими!
Діставши свободу не тільки в діях на службі, Федір Данилович