порядку та довіри до влади. Щоб не дати місцевим активістам захопити ключові посади в областях, від яких залежало розвивати українську культуру чи знищити те, що залишилося, з центру в райони присилали один за одним своїх, загартованих війною офіцерів. Каральний орган, якого найбільше люди боялися, очолив Данило Кирилович Балабанов. Казали, що був дуже строгим і вимогливим до співробітників, та найбільше – до порушників радянських законів.
У новозведений будинок для таких, як він, Данило Кирилович перевіз дружину й дві армійські машини майна, награбованого в Прибалтиці, звідки його перевели. Два дні військові розвантажували й розставляли по великій квартирі меблі та клунки. Анфіса Гаврилівна командирським порухом руки розставляла все по місцях і вдавала непритомність, коли солдати ненароком зашпортувалися за якусь цінну перепону. Меблі, конфісковані в якогось банкіра, справді мали цінність, та ще й для жінки, яка до війни жила в глухому селі Вологодської області й досі нічого подібного не бачила.
Анфісу на короткотермінових курсах для медичних сестер навчили зупиняти кров та перев’язувати рани вже тоді, коли фронт покотився на Захід. Жінки, які з перших днів війни виносили на своїх тендітних плечах поранених, невдовзі виснажувались або діставали поранення. Їх замінювали молодими й здоровими, без навичок роботи. У той час найкраще навчання відбувалося на фронті. Дівчина хвалилася, що їй випав щасливий жереб, бо потрапила в польовий шпиталь, а не на передову. Війна наближалася до кінця, а де ще можна знайти гідного чоловіка для шлюбу, як не тут? Невдовзі запримітила поважного з вигляду капітана Данила, який завжди ходив зі шкіряним планшетом і часто заходив до медчастини. Анфіса бачила, як він крадькома вночі заходив до кабінету лікарки. По розпашілому його обличчю і щасливій усмішці лише недолугий не здогадався б, чим вони там займалися…
Коли спостерігала за лікаркою, яка вже розміняла сороківку, в Анфіси зародилася заздрість. Адже вона, молода й здорова дівчина, не гірша від виснаженої війною, підтоптаної медички. Чим ближче підступали до Берліна, тим настирливішою ставала молоденька медсестра. Ночі не спала – пильнувала капітана. Кажуть, що на ловця і звір біжить. Ласий до жінок Данило не встояв перед молодою, зі звабливим личком Анфісою. Коли оголосили про капітуляцію Німеччини, дівка вже встигла побувати в міцних обіймах капітана…
До війни Данило Кирилович встиг попрацювати бухгалтером на якомусь заводі. Тож не дивно, що після мобілізації його направили в інтендантську службу, яка обслуговувала особовий склад. Пройшовши всю війну, Данило рідко коли потрапляв під обстріл і тішився, що не мав на тілі жодної подряпини.
Прибалтика для переможців виявилася ласим шматком території, на якій подальшу службу хотіли проходити офіцери. Це не розорені, злиденні українські села й міста, які грабували як німці, так і свої. Звідти слідом за німцями на Захід утекли підприємці та банкіри. Своє майно не встигли вивезти, і цим скористалися ті військові, яких туди