давно помітила, що ви багато читаєте.
– Так, це моє хобі. Деякі книги змінюють нас, відкривають зовсім інший світ, розширюють свідомість, світобачення, розвивають фантазію.
– Я теж люблю читати.
– Я помітив, – усміхаючись відповів Лев. Я збентежилась і засунула руки в кишені. – Змерзла?
– Трохи. Вже пізно, час повертатися додому.
– Куди тобі їхати? Я підвезу.
– Це, певно, незручно. Не хвилюйтесь, я сама доберуся на метро, – я не знала, як реагувати на таку пропозицію, тому вирішила відмовитись, хоча дуже хотіла ще трохи побути з ним.
– Не відмовляйся. У нас буде ще трохи часу, щоб поговорити.
– Добре. Переконали, – всміхнулася, зашарівшись.
Лев відчинив дверцята, і я сіла у величезну чорну машину. Здається, то був «джип». У салоні пахло шкірою і ще чимось приємним. Я вперше їхала в такому розкішному автомобілі й не могла повірити, що все це відбувається зі мною в реальності, а не уві сні. Мені було тепло і затишно. За вікнами горіли яскраві вогні. Вечірнє місто було красивим, якимось святковим. Я насолоджувалася моментом, на душі було так добре і спокійно.
Якби моя мама дізналася, що я сіла в чуже авто, вона надавала б мені по сраці. «Ніколи і нікому не довіряти», – ось її девіз. Ще з дитинства мама лякала мене байками про злочинців, маніяків, про яких розповідали в новинах. Якщо вірити телевізору, то складається враження, що наш світ – це збіговисько поганців, які тільки й чекають, коли ти залишишся наодинці, щоби пристукнути тебе у темному куточку. Коли вже почнуть передавати позитивні новини, розповідати історії з хепі ендом?
– Про що думаєш? – Лев із цікавістю зазирнув у мої очі.
– Про те, чому я не люблю дивитись телевізор і віддаю перевагу книгам.
– І чому ж?
– Бо по телевізору завжди транслюють лиш погані новини. Люди стають наляканими й депресивними.
– Так і є. То які книжки любиш читати?
– Різні. У мене немає улюбленого жанру. Якщо історія зачепила, то я не можу зупинитися, поки не дочитаю. Бувають круті детективи, ще подобаються історії з любовною лінією.
– Що зараз читаєш?
– Проблема в тому, що мені треба встигати читати за університетською програмою, а також знаходити час на власні уподобання. Вчора, наприклад, дочитала «Кульбабове вино».
– Чудова книжка. Впевнений, що сподобалась.
– Звісно, це дивовижна історія. Я пережила з героями усі їхні пригоди. Сюжет дуже динамічний і заряджаючий. Моє дитинство було інакшим. Я допомагала батькам поратись по господарству. На ігри та пригоди не було часу, та й гратися не було з ким.
– Я теж виріс у селі, тож розумію, про що ти.
– Правда?
– Так. Мене виховували мама і бабуся. Тата ніколи не бачив.
– То ви приїхали в місто з села? Самі, без допомоги, досягли таких успіхів? Неймовірно.
– Я просто завжди покладався лише на себе і багато працював.
– Так, я теж звикла покладатися лише на себе.