могла заснути. Після опівночі він покликав мене на ім’я.
Я визирнула у вікно. Ґет лежав на спині на дерев’яній доріжці, що веде в Уїндермір. Золоті ретривери, усі п’ятеро, лежали поряд із ним: Бош, Ґрендел, Поппі, Принц Філіп і Фатіма. Вони дружньо метляли хвостами.
Місячне сяйво надавало їм блакитного відтінку.
– Йди сюди, – покликав він.
Я пішла.
У мами не горіло світло. Решту острова поглинула темрява. Ми були самі, якщо не зважати на собак.
– Сунься, – сказала я.
Доріжка була неширока. Коли я лягла поряд із ним, наші руки торкнулися: моя – гола, його – в оливковій мисливській куртці.
Ми дивилися в небо. Там було так багато зірок, ніби вони влаштували святкування, грандіозну протизаконну вечірку, яку галактика затіяла після того, як людей було вкладено в ліжечка.
Я раділа, що Ґет не намагається продемонструвати свої знання з астрономії і не розповідає якоїсь маячні про загадування бажань. Але при цьому я не знала, як дати раду в його тиші.
– Можна взяти тебе за руку? – запитав він.
Я вклала свою долоню в його.
– Усесвіт зараз видається таким величезним, – сказав він. – Мені потрібно триматися за щось.
– Я тут.
Його великий палець гладив мене по долоні. Усі мої відчуття зосередилися там, оживаючи від кожного дотику його шкіри до моєї.
– Я не впевнений, що я хороша людина, – озвався він незабаром.
– Я теж не впевнена, чи хороша я. Я імпровізую. Вдаю.
– Ага. – Ґет на хвилинку замовк. – А ти віриш у Бога?
– Наполовину.
Я намагалася подумати про це всерйоз. Я знала, що Ґета не влаштує абияка відповідь.
– Коли справи не дуже добрі, я молюся чи уявляю, що мене чує той, хто мене оберігає. Наприклад, кілька днів після того, як тато пішов, я думала про Бога. Для захисту. Але решту часу я просто продираюся крізь щоденне життя. Анітрохи не релігійно.
– Я більше не вірю, – сказав Ґет. – Та подорож до Індії, злидні… Я не можу уявити Бога, який би допустив це. Потім я повернувся додому і став помічати це на вулицях Нью-Йорка. Хворі та голодні є навіть у найбагатшій нації світу. Я просто не можу уявити, що хтось оберігає їх. А це означає, що і мене не оберігає ніхто.
– Та це не робить тебе поганим.
– Моя мама вірить. Її виховали буддисткою, але зараз вона ходить до методистської церкви. Вона не надто тішиться мною.
Ґет майже ніколи не говорив про свою матір.
– Ти не можеш вірити лише тому, що вона каже тобі «вір», – cказала я.
– Ні, питання в тому, як бути хорошою людиною, якщо більше не віриш.
Ми вдивлялися в небо. Ретривери зайшли до Уїндерміру крізь клапан для собак.
– Ти змерзла, – помітив Ґет. – Давай я дам тобі куртку.
Мені було не холодно, але я сіла. Він теж сів. Розстібнув свою оливкову мисливську куртку і скинув її. Дав мені.
Вона була нагріта його тілом. Заширока в плечах. Тепер його руки були голі.
Я хотіла поцілувати його там, вдягнена в його мисливську куртку. Та не поцілувала.
Можливо, він кохав Ракель. Ті фотки в його телефоні.