зруйнувавши в процесі кольорові книжкові вежі. Простягнув руку і погладив моє волосся.
– Я кохаю тебе, Кейді. Справді.
Я нахилилася і поцілувала його.
Він торкався мого обличчя. Спустився рукою по шиї до моєї ключиці. Світло з горищного вікна падало на нас. Наш поцілунок був наелектризованим і ніжним,
і обережним, і впевненим,
налякав нас,
але був неймовірно правильним.
Я відчувала, як кохання перетікає від мене до Ґета і від Ґета до мене. Ми були теплі і змерзлі, молоді і старі, ми були живі.
Я думала: «Так і є. Ми вже кохаємо одне одного. Вже кохаємо».
НАС ЗАСТУКАВ ДІДУСЬ. Ґет підстрибнув. Незграбно відступив у купу розсортованих за кольором книжок, розкиданих на підлозі.
– Я вас перервав, – сказав дідусь.
– Ні, сер.
– Авжеж, перервав.
– Вибач за пилюку, – мовила я.
Як незручно.
– Пенні подумала, що тут може бути щось, що я захочу прочитати.
Дідусь витягнув старе плетене крісло на середину і нахилився над книжками.
Ґет залишився стояти. Йому доводилося згинатися під скошеним дахом горища.
– Обережно, молодий чоловіче.
– У якому сенсі?
– Голова. Ви можете забитися.
– А, дійсно, – сказав Ґет. – Так, справді, я можу забитися.
– Тож будьте обережні, – повторив дідусь.
Ґет розвернувся і пішов сходами вниз, не зронивши більше ані слова. Ми з дідусем хвильку посиділи мовчки.
– Він любить читати, – нарешті озвалась я. – Я думала, раптом він захоче взяти щось із татових книжок.
– Ти дуже дорога мені, Кейді, – сказав дідусь, поплескавши мене по плечу. – Моя перша онучка.
– Я теж люблю тебе, дідусю.
– Пам’ятаєш, як я повів тебе на бейсбол? Тобі було лише чотири.
– Звісно.
– Ти ніколи не куштувала «Крекер Джек»[4].
– Ага. Ти купив мені дві пачки.
– Мені довелося посадити тебе на коліна, щоб тобі було видно гру. Ти це пам’ятаєш, Кейді?
Я пам’ятала.
– Розкажи мені.
Я знала, що дідусь хотів почути від мене. Він досить часто просив мене щось розповісти. Йому подобалося переповідати родинні історії Синклерів, перебільшуючи важливість подій. Він завжди питав: «А що це означало для тебе?» – і чекав у відповідь подробиць. Картинок. Засвоєного уроку.
Зазвичай я обожнювала розповідати і слухати ті історії. Легендарні Синклери, як нам було весело, якими гарними ми були. Але того дня мені не хотілося.
– Це була твоя перша бейсбольна гра, – підказав дідусь. – Після неї я купив тобі пластикову бейсбольну биту, і ти відпрацьовувала удар на майданчику в Бостоні.
Чи знав дідусь, що він перервав? І якщо знав, то як поставиться до цього? Коли ми знову побачимось із Ґетом?
Він розійдеться з Ракель? Що відбуватиметься між нами?
– Тобі захотілося приготувати «Крекер Джек» удома, – вів далі дідусь, хоча знав, що мені відома ця історія. – І Пенні