про все на світі:
– Де ж вона, ця клята схема!
– Десь там повинна бути, – шепотіла стара. – У целофановій торбинці вона. Там подивися уважно. – І коли Смаль навалився на неї усім тілом, розгрібаючи вільною рукою огидні бебехи, Клавдія Огром’як раптом озвалася звучним, несподівано потужним басом:
– Рятуйте! Лю-ю-юдоньки, рятуйте!!!
Від її несамовитого крику брязнули шибки у вікні.
– Максе, відпусти!!! Рятуйте, ґвалтують!!! Людоньки, поможіть!!!
– Ти ш-що, с-стара, здуріла? – прошипів, нічого не тямлячи, Макс. Його чіпкі руки все ще метушилися навколо незворушного тіла Клавдії Огром’як. Підвів очі: в дверях стояла бліда розпатлана Марина.
– Максе, ти дурний чи що??? – волала стара. – Відпусти мене!!! Ой людоньки!!! Що він хоче від мене?!! Ґвалтують!!! Ой людоньки!!! Марино-о-о!!! Марино-о-о, рятуй!!!
– Що ти робиш, Максе! – істерично верескнула Марина й кинулась до нього. Щосили віддирала його руки від старої.
Розпашілий чолов’яга нарешті сахнувся від химерного бабиного ложа. Скляними очима дивися то на свою дружину, то у вікно – на Емму Павлівну, яка вже перебігла вулицю й тепер, зіп’явшись на пальці ніг, намагалася зазирнути досередини.
– Марино, він ліз до мене! Він чіплявся! Якийсь дурний! О людоньки, я йому казала, що стара, що хвора, а він… Ото дожилася – до старої баби лізе, не дасть мені спокійно померти. Марино, що я маю робити?!! – знову перейшла на крик немічна.
– Максиме, скажи, що це неправда, – крізь зуби прошипіла Марина і встромила в нього свій чіпкий погляд.
Емма Павлівна видерлася на лавочку, що стояла під парканом і з виразом непідробного подиву на обличчі заглядала до кімнати.
Максим стояв ні живий ні мертвий – тільки жили ходили попід шкірою його шиї та вилиць.
– Марино, доню, я його боюся! Ти ще всього не знаєш! Він же, як ти підеш на роботу, приходив з моєю фотокарткою і ліз до мене! Якийсь дурний! Мені наказував, щоб мовчала, бо приб’є. Я його прошу-прошу, щоб відчепився. А він лі-і-ізе!!! – закінчила свою тираду стара і зайшлася плачем.
У кімнаті запала мовчанка, чути було тільки, як стара, обернута обличчям до стіни, голосно хлипає.
– Уб’ю! – нарешті озвався Макс.
– Уб’ю-ю-ю!!! – дико заревів і кинувся до старої. Але Марина виявилася спритнішою – заступила йому шлях і кішкою вп’ялася в сорочку.
– Всіх повбиваю!!! – несамовито заволав Макс і вліпив жінці ляпаса. Удар виявився настільки потужним, що Марина не втрималася на ногах і гепнула на підлогу. У цей час Максові очі наштовхнулися на сусідчину постать за вікном. Єдиним порухом кинувся до крісла, що бовваніло під стіною, – одразу по тому важкий удар відкинув обидві половинки вікна. Сяйливою зливою сипнулося потрощене скло – і крісло вилетіло на подвір’я.
– Повбиваю!!! – ревонув знову й вихопився на підвіконня. Несамовитий у своїй люті, зірвав із розхитаних від часу петель ліву половинку вікна й, ріжучи уламками скла долоні, відкинув його.
Злякана Емма Павлівна вже зіскочила з лавки і мчала до своєї оселі. Між