на таке ж питання. А що? Я вас обох люблю, – зробивши невеличку паузу, продовжила. – А про закохалася, краще промовчу, – сором’язливо виправдалася Іра.
– Так і є. Він тобі подобається. Та це нормально…
– «Подобається» більше подобається, – передражнила маму донечка.
– Для одного ранку цього вже забагато. Чи я вже казала це? – прошепотіла мама. Вона закінчувала помадити губи. – Так, все. Ніби нормально. Треба купити нову помаду.
– Мамо, купи зелену. Якщо не сподобається, то подаруєш мені.
– Зелену?
– Зелену.
– Так. Їж кашку і…
– Мамо, а ти?
– Я на дієті. Мені зранку вистачає одного яблука і кави.
– Зеленого?
– Різнокольорового, – пожартувала мама.
– Коли вже я буду на дієті?
– Ще встигнеш, – сказала мама і зосередилась на фарбуванні повік.
Її сіла за стіл. За мить вона знову гукала маму:
– Ма, я розбила твою чашку!
Мама забігла на кухню. Вона одночасно заспокоювала себе і Її, швидко збираючи в пакет розбиту чашку:
– Моя хороша, ти не поранилася. Добре, що я не налила кави. Чашку ми ввечері склеїмо, а потім зробимо з неї печерку для нашої акваріумної рибки Тосі чи будиночок для тритона. До речі, в нього почали відростати ніжки. Тато казав, якщо відростають ніжки, то це не тритон, а саламандра.
– А я вам, що казала. Ось побачите, в неї ще й крильця відростуть.
Її винувато дивилася на свою шкоду та зрозумівши, що все минулося продовжила сніданок. Мамину чашку, мала зачепила випадково, повернувшись аби задати чергове питання.
– Мамо Фанечко, ми з татом подаруємо тобі нову чашку. Ще кращу.
– Добре, – мама відразу погодилася.
Її полюбляла вівсянку з полуничним джемом. Вона швидко впоралася з улюбленою стравою, тож мовчання тривало лічені хвилини:
– А де мій триколісний велосипедик? Моя ракетка на коліщатках. Можна я на ній сьогодні покатаюся?
– Хочеш, щоб з тебе знову глузували всі діти у дворі? Завтра накатаєшся.
– Завтра у мене багато справ. Хочу сьогодні… Ти будеш йти, а я їхатиму. Хто швидше? Або ж давай ти на велосипедику.
– От хитрулька. Ти знаєш сама, що мами на дитячих велосипедиках не їздять.
– Він маленький для тебе чи ти для нього велика?
– Моя дорогенька, хто повідкручував йому колеса. Тепер твій велосипедик-ракетка схожий на велотренажер. Замість трьох коліс в нього залишилося тільки одне. Як ти на ньому збиралася їхати? – промовляючи це мама посміхалася і гладила малу по голівці.
Її ніколи не барилася з відповідями:
– Одне коліщатко я подарувала Ктататику на день народження. Інше теж подарувала на наступний… Йому ще не скоро буде сім, тільки наступного року, восени. А якщо забуду? Так краще, подарунок вже в нього. Залишилося дочекатися цього дня.
– Тепер ти на своїй ракетці тільки у снах зможеш кататися.
– Тепер не кататися, а літати, – прошепотіла Її. – Літати, літати…
Її стояла біля вікна і спостерігала,