для рівноваги вона притримувала її ще й рукою. Вона, як їй здавалося, по дорослому поводила себе під час розмов зі старшими.
Стояла на одній ніжці, а лівою рукою активно жестикулювала, ніби допомагала своїм словам скоріше дістатися вух співрозмовника. Іноді вказувала вказівним пальчиком на предмет чи подію, чи ще щось. Співбесідник довго не витримував такої розмови, тому завжди за звичай погоджувався зі всім, що говорила Її.
На будь-яке запитання дорослого, який здавався мені занадто зарозумілим, жартом відповідала: «Я не знаю, я – ще маленька». Навіть якщо це було конкретне запитання. Чи хотів хто знати скільки мені років. Або ж чи подобається ходити до дитячого садочку. Деякі вважали мене дивною. Оцю дівчинку Іру.
Дівчинка Іра у відповідь на чиюсь образу відразу показувала язика або ж погрожувала кулачками, примовляючи: «Зараз отримаєш від мене на горіхи оцими кольоровими кулачками».
Так, кольоровими. Справа в тому, що опісля пригоди з розеткою мені здалося, що я не звичайна дівчинка Іра, а казкова кольорова принцеса Її. До мене повернулася здатність сяяти барвами безлічі веселок. А може не тільки здавалося. Я вирішила нікому про це не розповідати. Навіть мамі й тату.
Тепер ця подія відбувалася виключно в екстремальних ситуаціях. Дівчинка починала сяяти барвистим світлом. Це перетворення починали бачили ті опоненти, які ставали винуватцями чарівних перетворень. Деколи було достатньо й цього аби заспокоїти зухвальців. Опісля таких пригод вони чомусь нікому не розповідали про побачене…
Справа в тому, що й раніше у мене, час від часу, змінювався колір шкіри. Ця дивина почалася на сьомий день опісля народження. Мерехтіння яскравих кольорів нагадувало дивний калейдоскоп у якому тисячі веселок, переплетених у дивні мережива. В цей час маленька дівчинка посміхалася і промовляла чудернацькі звуки. Не вистачало тільки зеленого кольору…
Того ж дня коли веселкова дівчинка промовила своє перше слово «тато» у дивовижному сяйві з’явився ще й зелений колір. Тепер був повний комплект. Яскрава веселка!
Відтепер неймовірну веселкову гру світла могли бачити не тільки мама з татом. Нарешті! Вони ж бо мало кому розповідали про це диво аби їх мали за нормальних людей. Дівчинку Іру лікарські комісії визнавали цілком здоровою. Ця особливість залишалася за межею сприйняття дослідницької спроможності відповідних спеціалістів.
Її почала сприймати реальність, як казочку про подорож у незвідані світи своїм велосипедиком – ракеткою на одному коліщатках.
Хоча зміна кольору іноді була продиктована звичайними побутовими подіями, як то миття рук. Чи то хлорована вода була винуватицею, чи яскраве вранішнє сонце могло примусити ні з того ні з сього перефарбувати у всі кольори веселки дівчинку Її.
Можливо справжньою причиною слугувала нещодавно, відкрита нею зірка Пачамача, яка з’являлася на просторах всесвіту коли цього хотіла Її. В певний час, чергова порція променів якої, досягала