Лондоном та Льюїсом, по-звірячому напали на медсестру…»
– Лінія Брайтон? Ми були на тому потязі. Няню! Послухай, – очі Памели розширилися.
Задоволена, що мала слухачів, Ненсі продовжила:
– «Її знайшли непритомною троє залізничних робітників у вівторок, і вона померла минулої ночі. Поліція шукає чоловіка в коричневому костюмі».
– Припиніть, міс Ненсі, – сказала няня. – Це не для вух малечі. Їм і так вже задосить цього ранку.
Але Памела вчепилася в цю історію, мов мисливський собака.
– Няню, це потяг, яким ми їхали, щоб побачитися з твоєю сестрою. Ми їздили туди лише минулого літа! Там не сказано, в якому вагоні це сталося? Чи не в тому, де ми були?
Луїза перехопила погляд Ненсі, й вони зрозуміли одна одну, але Ненсі не здавалася – спокуса подражнитися була надто великою, щоб їй не піддатися.
– «Ретельніше розслідування виявило, що вона отримала значне ушкодження лівого боку голови… там зіяла жахлива рана, а кров на її вбранні…»
– Міс Ненсі Мітфорд! Ви ще не надто дорослі, щоб вас не можна було покласти на коліно й ляснути щіткою для волосся, якщо ви не припините цієї ж миті, – пригрозила няня, розчервонівшись від сили свого роздратування.
– Але няню, це так сумно, – сказала Ненсі, намагаючись вкласти у свій тон велику тривогу та скорботу. – Вона була медсестрою – міс Флоренс Найтінґейл Шор. Думаєш, вона була родичкою тієї відомої? О так, тут сказано, що її батько був його двоюрідним братом. Вона щойно повернулася додому після п’яти років військової служби у Франції з Імперським резервом медсестер Королеви Олександри…
– Ти сказала Флоренс Шор? – стиха запитала няня.
– Так. Найтінґейл Шор. А що?
– Це подруга Рози. Господи. – Няня виставила руку для опори, і Луїза заквапилася до неї та провела до крісла.
– А хто це, Роза? – запитала Луїза.
– Вона сестра-близнючка няні, – сказала Памела. – Вони з чоловіком володіють чайною крамничкою в Сент-Леонардс-он-Сі, ми їздили побути в неї. Це справжній рай. Вона продавала тістечка, всередині із заварним кремом, і якщо ви відкушували необережно, він весь витікав назовні й стікав по підборіддю.
– Так, так, люба, – сказала няня, втихомирюючи її. – О бідолашна Роза, гадаю, Флоренс їхала якраз до неї. Знаєте, Флоренс була медсестрою в Іпрі, коли його світлість був там, і саме її листи до Рози давали нам знати, що він живий-здоровий. Бачте, вона знала, що я працюю на його родину. На той час для її світлості то була така розрада. А тепер її вбили! О, це надто жахливо! Вона була доброю жінкою. Усі ці солдати, про яких вона піклувалася… Що за смерть. Не знаю, куди котиться світ, справді не знаю. – Няня Блор відкинулася в кріслі й почала шукати носовичка.
Луїза, яка спочатку не дуже прислухалася, тепер стрепенулася:
– На якій станції, кажеш, її знайшли?
Ненсі спантеличено глянула на неї, але повернулася до газети.
– Тут сказано, що чоловіки забили тривогу в Бексгіллі і її зняли з потяга в Гастінґсі, але, на їхню думку, напад трапився