долі, яка випала їм.
Мушу закінчувати. Мені лишилося кілька годин перепочинку, і я планую прогулятися в ліску неподалік. Я буду одна і насолоджуватимуся красою місця, думаючи про тебе. Пам’ятаєш наш пікнік у проліску три роки тому? Сподіваюся, ти бережеш себе, якщо це можливо. Я знаю, мої скорботні оповіді – ніщо, порівняно до твоїх, і ти найхоробріша людина з-поміж усіх, кого я колись знала.
Розділ дванадцятий
Ґай та Гаррі почали свої пошуки коричневого костюма та вкрадених ювелірних прикрас із лихварів та комісійних магазинів Льюїса. Ґай був у захваті – нарешті він почувався справжнім поліціянтом. У другому ж ломбарді сумнівний чоловік за прилавком, який, судячи із плям під руками, не прав сорочки ще з Різдва, розсміявся їм у обличчя:
– Для чого, – пирснув він, – комусь, хто розжився діамантами та готівкою, здавати в комісійку костюм? Якби він прийшов сюди, то не отримав би й двох шилінгів.
Ґай палко заперечив, що то був єдиний спосіб позбутися доказів, однак чоловік лише продовжував пирскати й сміятися, гупаючи себе по грудях, й вони швидко звідти пішли. В одній комісійній крамниці їм показали здоровенну купу чоловічого одягу, отриманого від дати нападу, й, затискаючи носи, вони порпалися в речах, без сумніву, мерця. Здається, там була навіть піжама, в якій він помер, ще не випрана, судячи зі слідів пристрасті до дешевих сигарет.
Та все одно Ґай спонукав Гаррі шукати далі. Закінчивши обходити місця, які треба було перевірити в Льюїсі, вони вирішили на цьому зупинитися. Напарники сіли на потяг до Лондона, а тоді знову повернулися вранці, щоб перевірити Бексгілл та Поулґейт.
– Малоймовірно, що хтось зійшов би у Поулґейті, помітивши, як там сідають працівники залізниці, – сказав Ґай, – однак ми перевіримо.
Гаррі мав менший запал, але, за його словами, це хоча би давало йому відпочинок від звичної рутини.
Ґай щосили намагався підбадьорити його.
– Якщо ми розплутаємо цю справу, – нагадав він йому, – то отримаємо підвищення. Можливо, навіть Скотленд-Ярд.
Одначе, попри всі зусилля, наступні кілька днів стали для Гаррі та Ґая суцільним розчаруванням – жодного костюму чи прикрас, які підходили б за описом. Інспектор-криміналіст Вайн вирішив з’їздити до пансіонів на узбережжі й знайшов залишений коричневий костюм, однак аналіз патолога розслідування не виявив плям крові. Здійнявся чималий галас, коли поліції здався солдат, зізнавшись у вбивстві жінки в потязі, але короткого допиту в Скотленд-Ярді вистачило, щоб переконатися, що він ніяк до цього не причетний. Солдата повернули до армії як дезертира.
Зрештою незадовго після цього відбулося друге дізнання. Були присутні всі, хто й раніше: коронер, заступник, поліціянти з усіх трьох підрозділів, юристи та одинадцятеро присяжних. Цього разу опитали більше свідків, включно з лікарем Спілсбері, від якого Ґаю ставало лячно.
– Це той, хто впізнав у зогнилому трупі, знайденому