на своїх думках, вона майже не помічала, хто і що її оточує. І даремно! Вона ледве встигла відреагувати, коли брудна долоня жалюгідного п’яниці з розмахом ляснула її по нозі. Олена різко відпихнула брудну руку, воно поточилося, але встояло. У тупому погляді скляних очей майнула звіряча лють, п’яниця заніс над дівчиною кулак.
– Сука! Та я тебя! – заволав він на всю вулицю.
Від нього гидотно тхнуло сумішшю перегару, сечі і поту. Олена похитнулася від шоку і відрази, в цю ж мить руку потвори перехопив білявий високий красень:
– Мразь…
Він ударив п’яницю кулаком в обличчя, той упав, встав на карачки і забубнив матюки. Кілька перехожих, весело коментуючи сцену, призупинилися.
– Неудивительно, ходят почти голые, – зауважила незграбна жінка з курячим виразом обличчя.
Від приниження Олена ледь стримувала сльози. Захисник простягнув їй хустинку, їх очі зустрілися і… Це було нове дивне відчуття: глибокі зелені очі незнайомця втягували у себе фатально, його особливий погляд заворожував… Олена почула у голові гулкі удари. – «Моє дурне серце!» – здогадалась. Вона перевела подих і зніяковіла, бо їй здалося, що він чудово зрозумів, якої сили враження на неї призвів. Між тим його вуста торкнула тепла усмішка.
– Успокойтесь, Вы такая редкая красавица, вот у негодяя и сорвало крышу, – лагідно промовив він.
Незнайомець невимушено користувався жаргоном рідного міста, однак Олені чомусь спало на думку, що він дуже здалеку. – «Не може він жити на Землі!» – приголомшенням промайнуло в її голові – «Де я його бачила?»
– Могу я Вас проводить? Вам небезопасно ходить по улицам, – люб’язно запропонував він, відверто милуючись нею.
– Спасибо, не стоит, – почервонівши, відказала вона, відвернулась і майже побігла.
Раптом її мозок тоненько проскрипів словами: – «Правильно робиш, біжи від нього, він дуже небезпечний для жінок». Олена аж остовпіла.
– Ти, нічна химера? Ти у мені? – вражено прошепотіла.
– «Я, але не в тобі, а поряд, не бійся», – заспокійливо озвалося в її голові.
Далі діалог продовжився подумки:
– «Здається, я бачила цього красеня уві сні. Хто він, ти знаєш?»
– «Сатана! Люди малюють його чортом з рогами і копитами, а він красень хоч куди!» – і у голові Олени пирснуло сміхом.
Дівчина саме проходила повз порожню лаву під тополею, тож безсило опустилася на неї і дістала люстерко. – «Боже! Невже я збожеволіла? Розмовляю з якимсь голосом, та ще й про Сатану! Це страшне…» – Олена перелякалась не на жарт. Важко зітхнула і вгледілась у люстерко, щоб перевірити, чи не забруднила фарба від вій її обличчя. Здається, все гаразд… Олена вимушено посміхнулася своєму відображенню, проте з люстерка їй відповіло милою усмішкою обличчя того незнайомця.
– Серце моє! Збожеволіла не ти, а я, Володар твого Земного Пекла, тому не вір Маргариті. Для тебе я безпечний і завжди до твоїх послуг, – ніжно запевнив він дівчину із дзеркальця.
Люстерко випало з її рук, але не розбилося: