може схопити її і потягти за собою… Сатана заплющив очі, його прокляття пронизливо-болісно сіпнуло серце. Бісове тавро Звіра! Завжди знає, коли саме нагадати про себе!
– « Я – виродок, – безжально самокатувався Сатана, – ця потворна система життя у лагерній, комуністичній зоні, а зараз цей ідіот-монстр, зароджений у смороді каналізації від злиття двох систем, цей гібрид жаху… Який він у біса дикий капіталізм?! Він – наслідок мого вкрай розумного впливу на людство! Невже я хотів як краще? Ти повіриш у це, дівчинко моя? Я повинен вихопити тебе…» – якась жіноча рука безцеремонно лягла на його плече, порушивши хід думок. Сатана різко зірвав з себе руку, йому пекельно набридли сучасні нахабні жінки без «комплексів».
– Не лезь! – грубо кинув він, не повертаючись.
– А я, красавец, не лезу, я здеся работаю! Оплати проезд! – у тон йому прокуреним голосом відгукнулася контролерка.
– Извини, не понял, – і він навмання дістав з гаманця купюру, простягнув їй.
– Тут сто долларов! Я тебе не обменный пункт! Дай мелочь в национальной валюте!
– Нет у меня мелочи ни в какой валюте, иди, девушка, иди, прошу тебя…
Контролерка поглянула на нього, як на божевільного, як крадійка, квапливо сховала гроші і позадкувала від нього у натовп.
– Эй, тетка! Телегу накатаем у транвайно депо, шо взятку берешь с пассажириков! – пролунав нахабний дитячий голосок.
– Ну, еще й баксами! – жваво підхопив інший, хрипко-визглявий. – А дашь и нам, дядя, баксы, не накатаем на тетю!
Двоє хлопчаків, років десяти, виринули з натовпу до Люцифера.
– И сколько же вам нужно для счастья, пацаны?
– Для счастья это на ролики, – пояснив рудий хлопчина.
Люцифер відрахував гроші, віддав дітям. Ті приголомшено подякували і, ледь трамвай зупинився, мерщій вискочили і щодуху гайнули вулицею. Люди у трамваї покосилися на Сатану з осудом, недоброзичливо.
– Молодой человек, можно только догадываться, как легко Вам достались эти деньги! Народными деньгами развращаете детей! – сміливо виказала Сатані шляхетна сива жінка.
Вчителька-пенсіонерка, зрозумів він. До болю знайома схема розвитку подій! Як ненавидів Люцифер свої вибрики робінгудства! Скільки разів він клявся собі не виходити у Зоні в народ, контролювати своє сумління, котре, як він вважав, було складовою прокляття Звіра Творцем. Найрозумніше зараз – відвернутися до вікна, а на зупинці вийти, та раптом він почув свій лагідний голос:
– Нина Ивановна, Вы правы наполовину: деньги достаются мне не трудно, а развратить ребенка нельзя, если его душа не испорчена с рождения.
Її ім’я не було для Сатани таємницею. Вона уважно поглянула на нього і несподівано радісно посміхнулася.
– Володя Новиков? Как ты возмужал! Ты, или не ты?
– Я! – озвався Сатана і підійшов до неї ближче.
Володя Новиков, її колишній, дуже хороший учень, – прочитав на лобі вчительки