захлинаючись сміхом, прокричав Фобос у його голові.
Швидка не приїхала, але до кафе вже бігло троє полісменів. Сатана зник: вмить розчинився у повітрі, ужахнувши аномальним спостерігачів.
А коли виник у Лицарській залі, піймав меч, кинутий Фобосом, і поглянув йому в очі, зрозумів – Фобос спровокував бійку з нудьги, щоб розважитися, бо засидівся у своєму кабінеті.
– «Коли нарешті я навчуся не дозволяти йому виводити мене з рівноваги?» – подумки виказав собі Люцифер і шалено атакував супротивника.
глава 8
Після вечері Олена з мамою розклали папери і почали нарахування субсидій. Олена користувалася калькулятором, розміри субсидій виписувала на папірці і передавала мамі, що належним чином оформлювала документи для родин за межею бідності.
– Мамо, а ось за один місяць начислено гроші, а за два – ні. Треба ж за кожний з трьох, він не має права на субсидію?
– Це така довідка з його роботи?… А подивись, там ще одна є. Скористуємося нею: та ж сума виписана, як загальна за три місяця. Розділи на три і, виходячи з цього, нараховуй субсидію.
– А якби у нього не було цієї довідки?
– Тоді б ми не мали права нараховувати йому субсидію, доню.
– Це такий закон? Це ж смішно, мамо!
– І страшно, і смішно, а що вдієш? Хіба ми самі вигадали ті закони?
– Але ж…
– Оленко, годі дискусій, ще багато роботи, а мені завтра рано вставати. Хоч би видали на цій неділі платню, а то буде нам не до сміху.
Поки працювали, котик тихенько сидів під Оленчиним стільцем. Закінчивши підрахунки, Олена потяглася. Вона втомилася, але не так, як звичайно: в її душі вирував рій думок, збуджених зустріччю з Сатаною. – «Може, прийняти снодійне?» – майнуло у голові.
Василько попросився надвір. Олена привідчинила двері, звірятко безшумно прослизнуло у щілину.
– «Щасливе, геть вільне, бо дурне!» – про себе здихнула Олена і повернулася до мами.
– Іди спати, красуне моя, вигляд у тебе втомлений, – лагідно промовила мама.
Лежачи у ліжку напроти вікна, Олена вдивлялася у зірки. На мить її поглинуло безмежжя Всесвіту, вона навіть забула про нічну пригоду у садку і про Сатану.
– Недосяжна безліч яскравих загадкових світів, – у захваті прошелестіли Оленчині вуста.
Раптом у мороку кімнати спалахнуло кілька зірочок.
– Не така вже й недосяжна! – мелодійно пролунало поруч, і Олена зрозуміла сенс вислову «янгольський голос».
На стілець біля ліжка сіла дивної вроди жінка. Вона була вбрана у щось біле, величне, мала бездоганні риси обличчя, блакитне довге волосся і чудові сині очі.
– «Яка незвична краса! Невже це Снігова королева?» – вразила Олену чудна дитяча думка.
– Мир тобі! Рада, що не злякала тебе, як вчора у садку, – лагідно заговорила жінка. – Давно не була на Землі, забула, як легко лякаються люди.
– У садку Ви