а на кралю мне наплевать, пошутил! – пояснив голос, очі зникли.
Всередині Люцифера все клекотіло від обурення, та щоб не привертати уваги Фобоса до Олени, він мусив поступитися йому.
Ісус пильно поглянув на Сатану, налив вина.
– Він жене тебе в кут безвиході! Зрозумів, що кохання до дівчини – твоє слабке місце, буде тебе шантажувати, – зі смутком зауважив Ісус, – тому, хочеш ти, чи ні, а Я маю захищати її від нечистої сили!
Сатана занервував, закурив.
– Вже двісті років Фобос бачить у жінці лише сідниці для побиття батогом! Якщо він її торкнеться, я… – Сатана схопив Ісуса за руку, швидко таємниче зашепотів: – Сину Божий, давай об’єднаємося, заженемо цього покидька у пастку та й закинемо у потужну чорну дірку! Не вирветься…
– Ти геть здурів, Сатано! Знову спокушаєш! Ще й як! Ти забув, що Я не вбивця, а несу Життя?! – гнівно вигукнув Ісус.
Сатана затулив долонями обличчя і з розпачу загиготів.
– Прости мене, Ісусе, та це ж давній ритуал: моє діло – спокушати Тебе, Твоє – казати: «Не спокушай, Сатано! Відійди!». – Люцифер сумно посміхнувся. – Як не дивно, я теж не зміг би убити Фобоса! Це я так, кинув у мить люті… Звик я до цього негідника, не уявляю без нього Пекла, та й з ким мені фехтувати, як не з ним? Він – другий фехтувальник Всесвіту, до того ж, як не крути, а геній! Не раз це доводив у скруті.
– Так, Фобос – особливий геній зла, – і високе чоло Спасителя раптово похмурнішало, – Люцифере, він неодмінно зустрінеться з нею, щоб подивитися, у кого ти закохався.
Сатана кинув на Ісуса напружений, занепокоєний погляд.
– Господи Всевишній! Відведи від моєї дівчинки Фобоса, благаю! – вигукнув Сатана і швидко, по-православному, перехрестився.
Коротка молитва Диявола вразила Спасителя до глибини душі.
– Люцифере, ти звернувся до Батька з проханням, ще й перехрестився! Як гадаєш, що це означає?
Сатана поглянув на Ісуса здивовано.
– Звернувся до Творця подумки, та я – Антихрист. Як я міг перехреститися?! Тобі примарилося, Антисатано. Не могло такого бути, бо такого не може бути ніколи!… Давай вип’ємо за здоров’я моєї дівчинки! – і налив келихи.
Випили і поринули у глибокі роздуми. Лише тряскіт дров у комині порушував тишу. Аж раптом за дверима їдальні почулася страшна метушня, звук удару від падіння тіла на підлогу завершив безлад. Двері гучно розлетілися, у їдальню, здолавши перешкоди, вскочив переляканий до смерті велетень Ганс, заступник Фріца, і що було духу побіг до Сатани. Від такого нахабства Диявола заціпило: попіл його сигари упав у келих з вином, що він тримав у руці.
– Герр Люц! Герр Люц! Там таке! Таке у крові пекельних грішників! Це щось страшне! – від жаху він витріщив очі, зблід, його трусило. – Такі манюні слизькі …! Ми їх розстрілюємо з автоматів Калашникова, а вони регочуть і показують нам зади, Герр Люц!
Сатана, підхопивши навмання смажене курча, стрімко підскочив до Ганса, тричі ударив курчам його по голові, відкинув