вами з задоволенням, а їсти не хочу! – відказав він, весь пересмикуючись та крутячись.
Випили червоного вина.
– Родріго, ти з найнижчого прошарку, пробув там стільки часу і не хочеш їсти? – вкрай підозріло запитав Люцифер і прискіпливо вдивився у жваві червоні очі Чорного Лицаря.
Сатана стримав у собі гнів.
– Як справи у нижчому прошарку? – роздратовано запитав.
– Саме ці кляті справи і підкинули мене до тебе вгору, Герр Люц! У нижчий прошарок просочився якийсь зарозумілий протопласт і, – Родріго кинув швидкий погляд у вікно: світало, починався похмурий пекельний ранок, – і давай снідати грішниками. Така гидота, ще й до біса розумна тварюка! Солдати Смерті поливали цей протопласт концентрованою сірчаною кислотою, лугом! Не бере, адаптується вмить! Почали сипати на цю мару сіль, воно вишкірилося на нас і загорлало:– «Не сыпь мне соль на рану!», ще й виматюкалося!… Так я оце думаю, Сатано, може, нехай собі снідає тим непотребом, все одно все воно підлягає ліквідації, а ми б зберегли енергію!
Хвиля розпачу підкинула Люцифера на ноги, він заходив вздовж столу.
– Он як! Зберегли б енергію! Дивуєш ти мене, Вертлявий, неприємно дивуєш! Куди подівся твій гострий розум?! Чим вчора ви займалися з Кривавим? – грізно запитав Сатана.
– Та як завжди, Герр Люц, – спантеличеного Вертлявого раптом різко пересіпнуло, – трішки розважилися. Запити наші, як ти знаєш, прості, невибагливі: галопом проскакали на кентаврах по трьох нижчих прошарках, на четвертий не вискакували, зважили на твій наказ. Я накидав на шиї мучеників ласо, зашморгував, ну, а Кривавий, наскоку зрубував їм голови мечем! Врешті решт, ми – лицарі, маємо тренуватися щодня.
– Матір Божа! – простогнав Ісус.
– Нехай святиться ім’я її! – приєднався до Нього Вертлявий. – Та річ у тім, Ісусе, що ми тренуємося на особливій покиді! Людство нас би зрозуміло: на такі прошарки потрапляють монстри, що ґвалтуючи дітей, різали їх на шматки! Смертний вирок вкрай людяні, прогресивні країни відхилили. Десь же така гадина повинна отримати своє! А де, як не в Пеклі? – резонно запитав Ісуса Родріго. – Аби Ти бачив, як їх тіла навпомацки розшукують втрачені голови, насаджують їх на шиї, яких тортур зазнає ця сволота, поки їх паскудні голови зростуться з тулубами! А ми з Кривавим тут як тут, наскакуємо знову! – і Родріго несамовито розреготався. – Настає мить, коли ці монстри на колінах повзають і благають, щоб ми ліквідували їх смердючі душі! Так нехай їх зжере той клятий протопласт. Що тут такого, Сатано?
– Ти мене питаєш, що тут такого?! – гримнув Люцифер. – Не розумієш, Вища Чорна істота? Поясню: спочатку цей потворний протопласт зжере грішників нижчого прошарку, накопичить у собі енергію і злобу їх садистських душ, вигризе дірку у вищий прошарок, повиїдає всіх монстрів там, далі продовжувати?
– Не гнівайся, Герр Люц! – заблагав Родріго. – Звісно, добереться і до нас! Ми будемо у нього на десерт, і що на мене найшло? Це ж так просто!
– Я