я помірний демократ: Вище Чорне Янгольство має право приєднатися до Нас будь-коли, солдати, слуги і собаки, а їх у мене безліч, без мого дозволу сюди не входять.
– Давно Я не бачив Чорне Янгольство разом, – зауважив Ісус.
– І не побачиш, всі у термінових справах, звісно, крім Фобоса. Рідко коли випадає нагода повечеряти Лицарству разом!
Вони сіли поруч, один проти одного. Їм прислуговували двоє слуг-англійців, кожний рух котрих супроводжували бездоганні манери і щира шана. Страви на столі були не гірші за райські, тому Лицарі Світла і Мороку, поринувши у думи, мовчки насолоджувалися вечерею.
З металевих кручених сходів гулко пролунали звуки прискорених кроків вартового Отто.
– Чи не занадто суворо ти покарав нещасного, Сатано? – похмуро запитав Ісус.
– Нещасного? – і Сатана виразно поглянув на Ісуса. – Джерело всіх його нещасть – пережерство та тупість! Якщо не схудне, так і лишиться нещасним шматком сала. Ти ж помітив, що його душа з макове зернятко, а мозок не більше волоського горіха?
– Звісно.
– Тож ми обоє знаємо: поштовх до розвитку душі і мозку цього бідолахи це безжальний стусан у його пухкий зад! Нехай бігає, кожному – своє!
– Це гасло прийшлося до душі і Гітлеру, було на воротах концтаборів.
– Так, покидьок читав Біблію. Знає, що таке: «Кесарю – кесареве, а Богу – боже». Жартівник! Та зараз йому не до жартів, – Сатана іронічно скривив вуста, – у холоді і голоді сидить один у сирій камері і насолоджується читанням свого твору «Моя боротьба».
– Умієш ти дошкулити грішнику, Сатано!
– А до біса їх усіх, грішників! Я говорив про кохання, – яскраві зелені очі Люцифера набули замріяності, – так от, мені стало соромно, коли я роздягнув її хтивим оком. Я побачив бездоганне чисте дівоче тіло і мені раптом стисло груди хвилюванням… Полонивши мене і не помітивши того, вона пішла від тих будочок, а я, як і годиться рабу, пішов за своєю володаркою.
Сатана налив два келиха вина, знову розкурив сигару, задумався, здавалося, його душа була десь далеко. Спасителя вразив стан Сатани, таким приголомшено тихим, урочистим Він його ще не бачив.
– Мені примарилось, що вона ледь торкалася своїми чудовими ногами землі, такою легкою була її хода! Вона йшла курною вулицею, поринувши у себе, – повів далі Сатана, – ні на кого не звертала уваги, проте її гарненьке тільце збирало погляди всіх чоловіків. Я бачив, як ті хтиві погляди бридкими червами повзають по її чистому тілу. Я ладен був відправити у Пекло всіх тих чоловіків, ледве стримався! – і Сатана у розпалі ударив кулаком по столу, посуд зі стравами різко підскочив. – Одне скажу: коли якесь тупе, п’яне опудало ляснуло її по ніжці, Ти не уявляєш, що зі мною сталося! Звісно, я втрутився, відкинув ту свиню геть! До речі, він здохне через три дні, згорить від самогону, а я уже приготував для нього дещо особливе, мало йому не буде! – лють надзвичайно пасувала Сатані, він вдихнув на повні груди, заспокоївся, помовчав, його обличчя посвітлішало: – Коли вона підвела на мене очі, я з труднощами