от, Україна привернула мою увагу разючими контрастами: з одного боку, вимирання і зубожіння населення, а з іншого, перетікання колосальних капіталів за кордон, серед європейських країн лідирує по закупівлі дорогих автомашин. В те місто привели мене справи, ми підготували з моїми підлеглими зіткнення двох наймогутніших мафій України. – Сатана розкурив сигару, видихнув дим, замріяний погляд його яскраво-зелених очей полинув вдалину: – Нарешті добрався до любові! Випало десять вільних хвилин, я йшов брудним містом, цвіли тополі, дуже сніжило пухом, доволі неприємно! Вона стояла біля будочок спиною до мене. Це доля!
– І ти уважно роздивився її?
– Так, я безсоромно роздягнув її оком, хтивий я мерзотник, і уяви, мені стало соромно!
– Та невже? Ти знову дивуєш Мене, Сатано!
Тут тричі ударив гонг.
– Продовжу сповідь за вечерею, Джеймс не любить, коли я ігнорую цей клятий гонг. Ходімо у їдальню!
Вони підвелися.
– Якщо у тебе панує суворий англійський порядок, то, може, одягнемо смокінги? – пожартував Ісус.
– З якої такої нагоди? Якщо хочеш, можемо піти хоч голими, – весело запропонував Сатана, – жінок у замку немає, є тільки залишки їх підсмаженої плоті на пекельній сковороді. Відверто кажучи, мене це не надихає аж настільки, щоб виглядати джентльменом!
Ісус з Сатаною поволі йшли до їдальні, безшумно занурюючи ноги у розкішний килим, що вистилав коридор у кучерявих загогулинах. Сатана поринув у спогади про Олену, підвів голову і раптом несамовито закричав:
– Фріц!
Фріц, бравий арієць, тут як тут, виструнчився перед Люцифером.
– Що це таке? – по-німецькі чітко різав повітря Сатана. – Що це за жирна пляма перед їдальнею?!
– Вибачте, що Ви маєте на увазі, Герр Люц? – не зрозумів переляканий Фріц.
– Що?! Оте бридке опудало я маю на увазі! – гримнув Сатана. – Як ти посмів виставити таку гидоту перед дверима їдальні? Для чого?! Ти ж знаєш про мій потяг до прекрасного! Ти що, вирішив нам з Сином Божим зіпсувати апетит?
– Перепрошую, Ваша Божа Милість Ісусе Христе, перепрошую, Герр Люц, – Фріц почервонів, як рак в окропі, – у Пеклі сьогодні забагато роботи, для варти у замку не вистачає солдатів.
– Опудало, ходи-но сюди! – гаркнув Сатана.
– З Вашого дозволу, Герр Люц, я – Отто, – підійшовши, зблід нещасний вартовий.
– Та який ти в біса Отто?! Ти навіть не позагробна людина, ти – шмат сала! Чому у тебе широкий зад, а плечі такі вузенькі? Ще й живіт, як у дев’ятимісячної вагітної? Ти блакитний? Відповідай, свиня!
– Сатано, прошу! – втрутився Ісус.
– Вибач, Ісусе, та це мої володіння, а Пекло, перепрошую за істину, не Рай. Що у Святому Пісанії сказано про блакитне гріхозлиття, не забув? На Землі є церкви, де одружують цю сволоту! Що вдієш? На жаль, моя влада не розповсюджується на храми Господа! Та у Пеклі господар – я!
– Не лукав, Сатано! Деякі церкви твої, але на Землі у твоїх церквах блакитних одружують, а в Чистилищі