місці нечисть одразу загинути повинна.
– Обшукали печери? – тихо запитав пан комісар.
– Не наважилися, але всі п’ятеро козаків залишилися. Може, щось побачать або почують! – відповів старший козак і запобігливо всміхнувся.
Варто було козаків покарати, причому показово. Але краще вже стратити, ніж точно знати, що скривджений реєстровий козак тут-таки подасться на Запорожжя і стане буйним та озвірілим на пана комісара й польську шляхту лицарем, як вони себе величають.
На тому віват і закінчився. Пан Ружинський подався до воєводи у своїх справах, а Антонім Дзевульський негайно вирушив шукати дурня в лабіринті чернечих печер.
Чи спав Якуб Собеський? Ні, це не можна назвати сном. Це було розуміння, що необхідно виспатися, щоб із першим променем сонця накреслити в голові й на папері план затримання… Точніше – пошуку меча королевича Владислава. Але щойно пан комісар занурювався в сон, у його голові тут-таки розкладалися відомі йому карти й атласи, від іще плоскої землі Фра Маура[54] до карти світу Ортеліуса[55], від перших атласів Земної кулі Меркатора до сучасних карт Швейцарії і Німеччини, створених після відкриття в 1615 році професором математики Снелліусом способу тріангуляції.
Уявлялася й карта Речі Посполитої, яку все ще ніяк маститі картографи не закінчать. Але в голові Якуба Собеського ось вона – найточніша. Воєводства, землі, річки, озера, моря, міста, фортеці. Все на своїх географічних місцях і позначене суворою латиною. Ось GROSSPOLEN – земля польська, а ось і литовські, чорні – Бобруйськ, Мозир, і білі землі – Мінськ, Вітебськ. Ось Підлісся, а в його центрі Пінськ. Землі Галицькі, Подільські, Київські…
А ось і сам Київ. Униз по Дніпру Трипілля, Трахтемирів… У тому містечку, серед урвищ, на неприступній скелі причаїлося зміїне кубло – Cloistredes Roux, русинський Успенський монастир. За його міцними стінами часто ховаються бунтівні козаки. Там заліковують рани запорожці. Там у покаянні закінчують своє життя престарілі комишові лицарі. Там-таки вони ховають награбовані скарби. У підвалах надійніше, ніж у плавнях. А ще біля Трахтемирова зручна поромна переправа через Дніпро.
Слід терміново розпорядитися, щоб виставили козаків біля монастиря і при міських брамах. Можливо, той дурень саме туди шлях тримає! Адже до Порогів таки далеченько! До них ще потрібно пройти кордони біля Канева, де стоїть цілий козацький полк реєстрових! А нижче по Дніпру тим паче не пройдеш. Там Черкаси, землі пана підстарости Ружинського! Хай негайно вирушає у свої володіння й організовує кордони на всіх дорогах. А якщо станеться неймовірне і проскочить трудар ці кордони, то нижче, за Черкасами, геть дикі землі, не кажучи вже про зловісний Чорний ліс[56]. У тих хащах і болотах гніздує розбійний люд. Іноді й татари ховалися в ньому для несподіваних набігів на Київське, Волинське, Подільське, Брацлавське, Белзьке, та навіть на Руське воєводство[57], розташоване біля самого порога Великої Польщі.
Та й від цих диких