Я обіцяю тобі волю. Лоран Гунель

що ми вийдемо з цього глухого кута, але потрібен час.

      Він помовчав кілька секунд, замислившись.

      – Маєте ще десять днів, щоб показати себе й досягти якихось результатів, – сказав він доволі привітно. Я б дуже хотів дати вам більше часу, та, на жаль, не можу.

      Мені здалося, ніби все моє життя знагла похитнулося, ніби земля розчахнулася під ногами. Я не знала, що казати. Шарль виглядав не менш засмученим за мене, а я від цього ще гостріше відчувала провал.

      – Я роблю все, що мені до снаги, – нарешті сказала я.

      – Не сумніваюся.

      Я відчула, що очі наповнюються слізьми. О ні, я тут не рознюняюся.

      – Гадаю, – додав Шарль, – у вас неправильний підхід… Ви не зосереджуєтеся на головному. От сьогодні ви практично весь день присвятили страховикам… Ну, серйозно, хіба зараз немає нагальніших справ?

      Про мене, докір був не зовсім справедливим. Недарма ж кажуть, що управляти означає прораховувати наперед? Я промовчала.

      – Я от думаю… Може, у вас не той характер, може ви не годні досягти успіху на цій посаді.

      Цю критику я сприйняла як жорстокий удар.

      Шарль дійняв до живого.

      Щось гірше за це годі уявити. Можна змінити поведінку, підхід, манеру говорити або триматися, ставлення, а от характер – який уже є.