сонна, я просунула руки під подушку і ще трішки поніжилася в ліжку, вдихаючи спокусливе тепло м’якої постелі.
Будь мужньою.
Я підхопилася, сіла на ліжку. Здригнулася – у спальні було прохолодно. Чорняві пасма Натанового волосся контрастували на білій подушці. Він досі солодко спав, і мені так кортіло пригорнутися до його теплого тіла.
Йому можна спати ще 15 хвилин, не займай його.
Сяк-так я змусила себе вислизнути з ліжка. Вимкнула другий будильник, який мав спрацювати за п’ять хвилин, якщо перший раптом дасть збій. Старий добрий механічний будильник, який ніколи не підводить.
Я посовала ногами в пошуку капців, але знайшла тільки Натанові. Вирішила їх позичити, бо не хотіла відчиняти фіранки й будити його ранковим світлом. Намагаючись вийти зі спальні беззвучно, я прокралася до ванної. Якщо, вставши не на ту ногу, матимеш поганий день, чого ж очікувати від дня, який почався у не своїх капцях?
Тремтячи від холоду, я прийняла душ, бо вода постійно перемикалася із теплої на холодну. Справжній контрастний душ! Наш бойлер «здох» кілька тижнів тому, а я ніяк не могла добитися ремонту від орендодавця. Старий скнара миттю змінював тему, щойно я зверталася із цього приводу.
Я трохи обсохла в шовковистому пеньюарі і вбралася у запашний свіжовипраний одяг.
На кухні булькала й парувала кавоварка, і от увійшов Натан, – видно, не в гуморі.
– Це ти взяла мої капці?
– Вибач, не хотіла тебе будити й шукати свої.
– Якби вони завжди були на місці, шукати б не доводилося, – буркнув він.
Про мене, докір був несправедливим. Натан вважав, що лад у домі має відповідати чіткій логіці, і будь-які порушення сприймав за брак розуму.
Мешкали ми у двокімнатній квартирі на схилі Круа-Русс. Це була колишня майстерня каню, яку, подібно до багатьох інших, переробили в житлове приміщення, коли підприємства ліонського шовку збанкрутіли. Вузька квартирка із високими стелями й спальнею в мезоніні дивувала наших друзів оригінальним плануванням, але взимку її годі обігріти. Нераціонально, казав Натан.
Я вийшла на роботу раніше, ніж зазвичай, і здивувалася незвичній для червневого дня прохолоді надворі.
Натан буде на кораблі ближче до полудня. Він ще вчився: писав докторську дисертацію з наук і технологій мистецтва. Такий диплом обіцяв працевлаштування на найвищому рівні… Я взяла його на роботу офіціантом із частковою зайнятістю й приховала від усіх наші стосунки. Та невдовзі пошкодувала: брехня могла вийти мені боком, ба навіть дорого обійтися.
Я вічно боялася, що хтось нас викаже, звинуватить мене. Натан, звісно, нікому анічичирк: він був мовчазним інтелектуалом, що, як то кажуть, забув язика в роті. Але я боялася, що нас побачать разом. Гуляючи містом у вільні вечори, ми уникали району, де був пришвартований корабель, а також місць, де мешкали працівники, – я подивилася всі адреси. Я не дозволяла Натанові привселюдно обіймати мене за талію чи тримати за руку. Жахалася самої думки про те, що мене побачать у його товаристві в неробочі