простежив за ними поглядом: вони подалися до оздобленого міським гербом намету, напнутого віддалік на причалі.
За 15 хвилин до намету підійшов керівник операції з підняття судна. Сем поквапився до нього і простягнув візитівку.
– Сем Бреннан, «Ньюсвік».
– Жак Верже.
Верже пропустили в намет, а Сем і собі прошмигнув досередини.
Сибіль Ширдон сиділа у фотелі біля розкладачки, де, мабуть, відлежувалася.
– Маю перший відеозапис, – сказав Верже, помахуючи планшетом. – Ми все-таки не знайшли рояля. Певно, він розвалився на окремі частини, а хвилі їх рознесли.
– Ви зробили все, що могли, – відповіла Сибіль із силуваною посмішкою.
Та Сем бачив, що вона приховує смуток.
Разом з усіма він подивився запис на планшеті, визираючи з-понад плеча доглядальниці. Усередині корабель сильно пошкодився. Стіни вкрилися мулом, водоростями та іншими водними рослинами, що жалюгідно звисали звідусіль.
Глядачі побачили перше приміщення – майже порожнє; потім друге – завалене розтрощеними меблями. Услід за камерою «спустилися» сходами. Брудні сходинки ледь проглядалися в темряві. Потім «зайшли» в тісне приміщення, що, мабуть, було каютою; «потрапили» у простору залу із понівеченою апаратурою, що мала апокаліптичний вигляд. «Піднялися» сходами нагору, до кабіни управління, зусібіч обліпленої підводною рослинністю, «рушили» далі, до темного коридору, що вів до великої зали. Оглянули стару барну стійку, що вкрилася тванню, столики й перевернуті стільці, ілюмінатори – деякі без шибок, деякі з шибками, каламутними від твані. Кілька рибок, що мимохіть стали в’язнями затонулого судна, розпачливо борсалися на прогнилій підлозі.
Краєм ока Сем стежив за Сибіль: вона була занурена в себе й уважно роздивлялася рештки корабля на екрані.
Коли запис добіг кінця, ніхто не вимовив ані слова, атмосфера була гнітюча.
Сем наважився порушити мовчанку.
– Мені б дуже хотілося взяти у вас інтерв’ю і дізнатися про ваше життя на борту цього корабля. Розкажіть мені про період вашого становлення. Особливо цікаво почути історію про таємничого чоловіка, якого ви згадували…
Підтвердивши побоювання журналіста, замість старої пані озвалася доглядальниця. На таке інтерв’ю потрібно багато годин, нагадала вона, а це абсолютно неможливо; довелося б розтягнути розмову на кілька днів, та не може бути й мови, щоб пані Ширдон ночувала деінде, окрім свого будинку в Комо; стан здоров’я їй не дозволяє, і так далі в тому ж дусі.
Сем навіть не пробував сперечатися.
Утрутився журналіст CNN – поставив кілька запитань.
За чверть години загудів пропелер гелікоптера, лопаті розсікали повітря, війнуло керосином.
Сибіль Ширдон тепло попрощалася із Семом і журналістом CNN, помахала групі людей, що зібралися за металевою огорожею, і піднялася на борт гелікоптера.
Гуділо все сильніше, гелікоптер поволі відірвався від землі, розвернувся, здійнявся в небо й загубився в передвечірньому грудневому тумані.
Робітник