з дна Рони.
Десь за годину після того, як Сибіль Ширдон вилетіла з Ліона, Семові зателефонував Жак Верже:
– Перепрошую, але ви лишили мені візитівку і просили зателефонувати в разі чого.
– Так-так, авжеж. Що сталося?
– Ми знайшли рояль.
Рояль.
Запізно для зворушливого фото співачки біля інструмента, знайденого після стількох років…
– Він був не у великій залі, – сказав Верже, – а в другій, поряд. До речі, чисте везіння, що він опинився саме там, бо це герметичне приміщення – там, може, була система підтримки життєдіяльності на кораблі. Певно, це судно було призначене для навігації у відкритому морі, а не на річці. Коротше, там утворилася повітряна кишеня, тому рояль лишився сухим і, судячи з усього, в гарному стані.
– Неймовірно!
– І ще одна дивина.
– Яка?
– Там немає струн.
– Не збереглися струни?
– Жодної. У корпусі порожньо – там лиш трохи брунатного пилу на дерев’яній панелі.
– На резонансній деці?
– Так, мабуть.
– Дивно.
– Взагалі-то, нічого дивного. Неймовірно, але логічно. Повітряна кишеня завадила проникненню вологості. Певно, із часом струни поіржавіли, а тоді розсипалися на порох. Що ж ви хочете, інструмент пролежав під водою понад 50 років…
– Гаразд. Відкладіть його кудись у безпечне місце. Побачимо, що з ним робити.
Та Сем так нічого і не вигадав.
Пахощі мімози повернули журналіста від цих думок у реальність. Яка краса: січень буяє жовтим квітом! Дивовижна Італія!
Сем дочекався виставки Рафаеля в музеї Бергамо, а тоді поїхав у Комо, що в годині їзди звідти.
Вілла співачки Сибіль Ширдон несподівано замайоріла в низовині над блакиттю озера. Старовинна вілла була гарною, але не претензійною. Вохристий фасад із переливами, стіни на кутках і виступи навколо вікон оздоблені камінням, покрівля із теракотової черепиці. Столітні сосни похилилися так, ніби зустрічають гостя реверансом. Усупереч зимі цвітуть камелії.
Відчуття таке, ніби потрапив у XIX століття, коли в приозерних віллах Комо шукали захистку митці доби романтизму. Немов духи Ліста й Верді от-от вигулькнуть із закутків.
Сема прийняла усміхнена молода жінка. Мила брюнетка із зібраним у хвіст волоссям і ясними блакитними очима. Вона говорила французькою із милим акцентом. Сема втішило, що не доведеться мати справу із доглядальницею, яка стерегла співачку, мов сторожовий пес.
– Як вас звати? – поспитався він.
– Джулія, – мовила жінка, обдарувавши Сема широкою усмішкою.
Вона провела журналіста до ошатної брукованої тераси, де у великих керамічних горщиках росли помаранчеві дерева.
Сибіль Ширдон не змусила себе довго чекати й тепло зустріла Сема. Вона видалася йому більш розслабленою, ніж у Ліоні. Джулія подала їм на журнальний столик паруючу каву і шоколадні макаруни.
– Отже, ви дуже хочете почути мою історію про життя на борту «ПігмаЛіона» і зустріч із таємничим