у Відні з тих, кого всюдисущі газетярі невдовзі… протиставлять йому. Дивно, але на пероні залишилися тільки люди, геть незнайомі Грушевському. Чіпка пам’ять вирізнила серед купки тих, хто проводжав Диктатора, і цього молодого чоловіка. Так, це безумовно був він! Напевне, серед галицької еміграції він займав не найвищий щабель, бо ні до того, ні після від’їзду міністрів уряду ЗУНР в екзилі Грушевський його не зустрічав. Що ж, тим більше зараз він не хоче нікого бачити!
Інше хвилювало Михайла Грушевського. Зрештою, саме через це він і завітав сюди. Навіть не помітивши чашки з чаєм, Грушевський поспішно дістав з внутрішньої кишені піджака складений аркуш паперу. Це була відповідь радянського посольства у Берліні на його прохання повернутись в Україну. І найголовніше – позитивна відповідь!
Ще влітку двадцять першого року після ганебної зради Петлюрою України він направив листа до ЦК КП(б)У, в якому заявив, що Українська партія соціал-революціонерів, представником закордонної делегації якої він є, поділяє завдання III Інтернаціоналу, і запропонував КП(б)У піти на співпрацю з УПСР. Висловив бажання повернутися в Українську Соціалістичну Радянську Республіку. І ось сьогодні він отримав листа з посольства. Повноважний представник УСРР у Німеччині Володимир Ауссем повідомляв, що йому дозволено повернутися до радянської України, щоб він мав змогу продовжити свою наукову діяльність. Найближчими днями на спільному зібранні Всеукраїнської Академії наук буде розглянуте питання щодо призначення товариша Грушевського академіком кафедри історії українського народу.
Як довго він на це чекав! Боявся – і все ж сподівався на ось таку відповідь! Відтоді, як у березні дев’ятнадцятого року був змушений емігрувати до Чехословаччини, він перестав бути політиком. Хоч і довелося йому заснувати спершу комітет незалежної України, а потім Український соціологічний інститут, це була не політика, радше спроба розібратися, що ж, власне, відбувається там, на його рідній землі. За іронією долі, саме це його прагнення і звело знову з політикою, радше з політиканами. У вересні двадцять першого року Центральний Комітет УПСР виключив його зі своїх рядів «за угодницьку політику стосовно більшовицької України». Він пробував заперечити, що іншої України немає, але це нічого не дало. Кожен залишився на своєму: керівництво партії було переконане, що звільнило свої ряди від капітулянта, а у нього… нарешті з’явився вільний час, щоб зайнятися улюбленою діяльністю. Вже тут, у Відні, він задумав написати велике дослідження «Історії української літератури». Що ж, нема лиха без добра! Перші п’ять томів уже вийшли у Львові, на черзі останній. Коли він повернеться додому, зможе видати і шостий том, адже там чекають на вченого Грушевського, але не політика, та й політиком він став, по суті, випадково, і якщо чесно зізнатися самому собі, ця сфера його аж ніяк не приваблювала.
(Михайлові Грушевському так і не вдалося видати шостий том «Історії української літератури», як і закінчити «Історію України-Руси».