кулаком по столу, як закричить: ти, кричить, тільки собі їдло нормальне готуєш, он яка жирнюча, а я… я що, на нормальний борщ не заслуговую? Ну, я йому ту тарілку на голову хлюп. Він як скочить, як кинеться до мене, а я його візьми та й штовхни… То він так – брик і вдаривсь головою об батарею… І все. Розумієш, Славік. Нема сім’ї, спимо по різних кімнатах. Не говоримо тижнями. Він на завод ходить, а я в школу й на душ оце…
Далі було гірше. Целюлітні жінки стали з’являтись йому в снах і вимагати від нього сексу. Сява пробував тікати, та вони були скрізь. Урешті-решт товстухи заганяли його в глухий кут, обступали щільним кільцем і починали зривати з нього халат і спортивки. Сява осунувсь, знов почав курити траву, а перед сном жлуктив міцне кримське вино, що відгонило паленим цукром і пластиком.
Видряпатися з депресії Сяві допоміг той самий підручник з маркетингу. Сява читав його на ніч, сторінка за сторінкою, як Біблію, аж доки не дійшов до розділу «На кожен товар є свій покупець». «Маючи партію неходового товару, – ділився досвідом автор, – головне, не впадати у відчай. Скажімо, у вас є контейнер китайських кедів, які рвуться вже після першого взування. Не біда! Спробуйте продавати їх у зоомагазині. Та він же божевільний! – мабуть, подумаєте ви про мене. А ось і ні. Звернімось до статистики. Британські вчені стверджують, що близько 73 % власників котів і собак страждають через те, що їхні улюбленці регулярно бурять у залишене без нагляду взуття. Поверніть товар під правильним кутом – і він викличе правильні емоції!»
«Шо я маю? – міркував Сява, до якого ніяк не приходив сон. – Я маю кілька десятків целюлітних бабег у купальниках. Як розвернути їх під правильним кутом?…»
Коли надворі вже почало світати, Сява раптом збагнув, що річ не в куті, під яким слід розвертати товар, а в тому, щоб цей товар взагалі хтось побачив – розвертатися під різними кутами товар і сам зможе, бо він іще здатен рухатись, ну принаймні сяк-так долазити до його кабінету.
Тривожно подрімавши ще трохи, Сява встав, перерахував заначку й подався до найближчого маркету електроніки, де придбав кілька веб-камер середньої паршивості. По дорозі до пансіонату він купив пару пляшок для Василича. Бувалий сантехнік більш ніж правдиво зімітував поломку душу Шарко, тож кабінет цілий день стояв на ремонті. Цього часу цілком вистачило для того, щоб Сява перетягнув на роботу старенький пентіум і як слід замаскував камери.
Тепер залишалось тільки переконати матінку-феміністку, що в кабінеті душу Шарко повинен бути інтернет.
– Інтернет? – спитала вона Сяву. – Це ж душ Шарко для ходячого целюліту… Нащо там інтернет? Слава, що ти городиш?
– Ма, – почав штовхати Сява заготовлений уночі спіч, – він там для розвитку нашого кабінету. Ти ж сама казала, шо вже давно не Союз… Казала?…
– Ну казала, – закліпала очима мама, не розуміючи, до чого він веде.
– От і я про це. Я для кабінету зроблю сторінку в контакті, клієнти прямо через неї записуватимуться на прийом, консультації там будуть отримувати…